Твір на тему: «Петербург Достоєвського» за романом «Злочин і кара»
Петербург – «північна столиця» Росії. Місто на Неві. Місто заснований Петром I в 1703 році, яке протягом більш ніж двохсот з гаком років було столицею російської держави. Петербург – місто з великою і дуже цікавою історією, про що свідчить наявність у ньому всесвітньо відомих Ермітажу, Маріїнського театру, Російської національної бібліотеки, Російського музею, Петропавлівської фортеці, Ісакіївського собору і багатьох інших історико-культурних пам’ятників міста.
У Федора Михайловича Достоєвського – другий Петербург. Похмурі, темні вулиці і двори, чорні від бруду і пилу сходи бляклих сірих будинків, духота, сморід, злидні і голод – все це в сукупності представляє досить жахливу картину міста, в якому до всього іншого існує ще й крайня тіснота. У романі то зліва, то справа, спливають картини нетрів, причому кожна з них не поступається попередній по жаху і кошмарам, що відбувається на них. Місто – це передумова до злочину, він же і покарання...
Федір Михайлович неспроста приділяє таку увагу описам вуличних заворушень. Петербург – це не фон, на якому відбувається головна дія, місто – це безпосередній учасник цього зловісного і розпусного дійства. Місто – страшна сила, яка ламає світлі мрії, розбиває серця, позбавляє розуму у вервечці своєї суєти. У Достоєвського в Петербурзі можна купити все, так само як все і продати. Будь-які моральні цінності втрачають свій зміст, тому що бідність і злидні штовхають людей не тільки на крайні заходи, а й на найжахливіше – вбивство.
Петербург – це символ страшного світу, де все продається і все купується, місце, де немає порятунку бідному і слабкому, де панують «вовчі» закони. Між знатними, багатими і бідняками, народом з нетрів, на думку Достоєвського, лежить величезна прірва – соціальна нерівність, яка згубно впливає не тільки на кожну людину зокрема, а й на все суспільство в цілому. Головний герой роману – Родіон Раскольников живе в маленькій, задушливій, скверній кімнатці, більше схожій на шафу. Саме тут, у злиднях і духоті, ховаючись від усіх і всюди – народжуються ідеї злочинів, як грандіозних, так і дерзновенно-диких.
У Достоєвського всі принади міста приховані від простих людей, вони не можуть собі дозволити цих розкошів. Свідомість їх переповнена страхом. Розлади душ, самогубства й злочини – це звичайна справа в нетрях життя. Аристократія і інтелігенція не знають, з чим живуть поруч, їм це не цікаво, а навіть якщо і знають, то не хочуть нічого міняти. Кожний стан по-своєму бачить Петербург, і кожен у цьому великому «млині» перемелюється. Переважна більшість потрапляє в самі жорна, а хтось – з волі випадку вислизає від них і живе, наче так і повинно бути. На мій погляд, у Достоєвського в його романі саме місто з його вадами і є ключовою фігурою і злочину, і наступного за ним покарання.