Твір на тему: «Родіон Раскольников – шлях від злочину до кари» за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

+1

В основу роману видатного російського письменника Ф. Достоєвського «Злочин і кара» покладена історія злочину головного героя твору Родіона Раскольнікова, який створив власну теорію взаємин у суспільстві, і щоб довести її правдивість, вбив стару лихварку. Одразу ж виникає запитання: «Навіщо чесна і розумна молода людина відважилася на цей страшний злочин?». Раскольніков — дуже бідний, нещасна і його родина. Він усвідомлює, на яку жертву йде його сестра, погодившись вийти заміж за багатого, але нелюбого Лужина. І все це заради того, щоб врятувати брата. З не меншим співчуттям він спостерігає і за трагічним жебрацьким життям родини Мармеладових, а крім того, Раскольніков добре розуміє, скільки ще «бідних людей» мучаться, задавлені несправедливістю, злиднями і хворобами, тіснячись у затхлих підвалах і малесеньких квартирах Петербурга.

Жорстокі картини соціальної нерівності змушують Раскольнікова аналізувати і роздумувати, шукаючи витоки цієї нерівності. Герой з незмінною сталістю намагається знайти рішення проблеми. Але бажання допомогти своїм ближнім і власна бідність — не головні причини скоєного злочину. Раскольніков зізнається: «Якщо б тільки я зарізав з того, що голодний був, то я б тепер щасливий був». Раскольніков ділить всіх людей на дві категорії: одні можуть лише покірно слідувати сформованому порядку — їх більшість; інші здатні порушувати встановлені закони і визнані норми моралі, ставати владиками долі, не зупиняючись перед злочинами, — це «обрані», «незвичайні» люди, серед них найвідоміший — Наполеон.

У цих індивідуалістичних ідейних побудовах Раскольніков хоче знайти своє місце. Він одержимий ідеєю на практиці перевірити, «тварина я тремтяча або право маю». Він бажає довести, що закони моралі існують для інших, йому ж дано право переступати їх. Вбивство старої — не імпульсивний рух, а продуманий крок. Раскольніков розглядає його як експеримент, як моральне випробування. Він розуміє, що чинить зло, але він свідомо переступає свою натуру. «Чи маю право?». Це питання хвилює Раскольнікова більше грошей лихварки.

Достоєвський виділяє у злочині Раскольнікова, насамперед, факт порушення не юридичних, а моральних законів. Бунт героя проти нелюдяності сам нелюдський. Раскольников переживає болісну кризу. «Я не стару вбив, я себе вбив», — говорить він Соні Мармеладовій.

Раскольников вважав, що за свої дії він відповідальний тільки перед собою, а суд людей, їх думка для нього не важливі, але виявилося, що «розімкнення і роз'єднаність із людством» дуже важкі і болісні.

У розвінчанні ідеї надлюдини, яка переступає моральні закони, велике значення мають інші персонажі, особливо «двійники» Раскольникова. З деяким подивом і огидою Раскольников впізнає себе в Лужині — обачливому і безсердечному дільці. Лужин всі свої дії виправдовує політичною економією, яка відкидає мораль, а на її місце ставить голий розрахунок. Згідно міркуванням Лужина, людина повинна дбати про «особисті інтереси» і тільки. «Економічна» мораль Лужина приводить до думки, що «людей різати можна». Це низинний варіант принципу Раскольнікова «все дозволено». Іншим «двійником» Раскольникова є Свидригайлов, аморальна людина і цинік, що втратив почуття відмінності між добром і злом. У сприйнятті Свидригайлова ідеї Раскольнікова виглядають вульгарними і банальними. Презирство до моральних норм, розбещеність ведуть до моральної спустошеності і в кінцевому рахунку до виправдання злочину.

Раскольнікову ненависна думка про те, що створена ним теорія багато в чому схожа з теоріями Свидригайлова і Лужина, що вона «як усі». Можна сказати, що багато персонажів роману — це упредметнені проекції душі Раскольнікова: кожен, до забитого на смерть коня зі сну Раскольнікова, несе в собі частинку його особистості. Вони всі — осколки душі героя, які він не може зібрати воєдино. І це буде відбуватися доти, доки Раскольников не винесе сам собі вирок.

Сюжет «Злочину і кари» проходить через дві кульмінації. Перша — злочин, друга — покарання. Раскольніков повинен пройти обидва стану, щоб набути цілісність. Шлях від злочину до покарання навмисно затягнутий. Кожен з навколишніх знає про злочин Раскольнікова. Але жоден не може вирішити справу покарання. І все триває власний суд. Достоєвський не показує у романі морального відродження героя, так як його метою було розвінчати ідею про безперечне право сильного на злочин, ідею «надлюдини».