Твір на тему: «Пан Жульєн Сорель — хто ви?»

Фредерік Стендаль «Червоне і чорне»

+4

Наше життя складається з перемог і поразок, злетів і падінь. Для одних перемога — це почати вірити в себе, для інших — змусити зневіритись у собі іншу людину, одні вбачають себе невдахами, інші ж не бачать нікого, окрім себе.

До кого ж можна віднести головного героя роману Фредеріка Стендаля «Червоне і чорне» Жульєна Сореля? Ким він був і ким став? Чого зумів досягти за своє коротке життя і що встиг втратити?

Сорель — людина прямолінійна, рішуча, поміркована, як кажуть, «свого не втратить». На сторінках роману він постає перед читачем у кількох образах. І хоча щоразу він змінюється все більше й більше, та все одно в ньому весь час вгадуються риси ще того юнака-селянина, що втікає, аби почитати книжку Вольтера й мріє про долю Наполеона. Та в житті ніщо не вічне! Все змінюється. Зміни прийшли й у життя Жульєна.

Він почав працювати в сім’ї Вер’єрського мера вчителем. Лише тут він вперше відчув повагу до себе як до особистості. У домі мера він вперше відчув на собі таке почуття, як любов, і недосвідчений у справах кохання, він зумів закохати в себе жінку, яка сама до цього ніколи не кохала. Чи було для нього це перемогою? Так. Тобто можна вважати, що на рахунку Жульєна вже дві перемоги. Як писав Стендаль: «Любов — це просто випадковість у житті, але така випадковість можлива тільки для високої душі».

Зробивши висновок, що «у наш час гроші — це все», юний Сорель почав певним чином сходження до своєрідного соціального підйому й порівняно легко досягав своїх цілей. Для цього йому безперечно варто було б бути холодним і незворушним. Аби чогось досягнути в жорстокому світі, потрібно підлаштовуватись під усі його зміни.

Наступним щаблем досягнення Жульєном такої бажаної висоти було навчання в Безансонській академії. Навчання загартувало його, він став більш обережний у ставленні до людей. Тут він визнав одну зі своїх найбільших помилок: часто він приписував людям значно більше розуму, ніж у них було насправді. Головним уроком, який він отримав під час навчання в академії, стало розуміння простої істини: генії мислять не за шаблонами натовпу. Тобто він не був пересічним учнем, якого мають ні за що, він виріс не тільки у своїх очах, а й в очах всіх, хто знаходився поряд з ним. Ще одна перемога опинилась у нього в кишені.

Що ж ще могло піднести Жульєна на вищу сходинку соціального статусу? Безумовно, вирішальною була робота Сореля в палаці де Ламоля. Тут він зумів, хоч і не на довгий час, забути кохану де Реналь. У ньому прокинулось нове почуття до дочки де Лемоля Матильди. Йому вдається завоювати прихильність, а пізніше й серце французької егоїстки, безчуттєвої ляльки, як казав про неї сам юнак. Він зумів викликати довіру в маркіза де Ламоля, хоча й потім своїм необдуманим (а може й повністю спланованим) вчинком повністю її зруйнував. До його досягнень додались ще два, не менш важливі аніж попередні.

Та чи може людина отримувати все, а взамін нічого не віддавати? Хіба може доля зробити такий подарунок? Певно, що ні. І Жульєн не був винятком. Даючи одне, доля забирала щось: даруючи навчання, вона відібрала в нього роботу у Вер’єрі, даруючи Матильду, вона ховала від очей Жульєна Луїзу де Реналь. Таке вже життя: бажаючи щось отримати, ми зобов’язані чимось пожертвувати. Тобто на кожну перемогу Сореля знаходилась втрата.

То ким ж він став — переможцем чи переможеним? Вирішальним стало ув’язнення Сореля. І я не думаю, що це було його поразкою. Адже саме тут він зумів переосмислити все своє життя, всі «за» і «проти». Він зумів перемогти свою гордість, знайшов сили, щоб попросити вибачення в пані де Реналь, зумів розібратися у своїх почуттях до двох різних жінок. Я вважаю, що це стало перемогою над самим собою. І своє життя він завершив не переможеним, а переможцем. Забравши все, що він мав, доля подарувала те, чого йому не вистачало все життя: любов і розуміння з боку де Реналь, коханої жінки, яка змогла зробити з нього чесну людину, яка гідна називатися революціонером у такому неспокійному дев’ятнадцятому столітті.