Твір на тему: «Алегоричне значення образів «Пісні про Буревісника» Максима Горького»
Література створює свої образи за допомогою мови, слів. Вони не мають такої конкретної наочності, як образи скульптури й живопису, не виражають так безпосередньо переживань людини, як музика, але вони змальовують життя з такою повнотою, з якою їх не зображає жодне інше мистецтво. Засобами мови можна передати всі сфери життя, всю складність почуттів, переживань і думок людини в їхньому розвиткові, в усіх їхніх відтінках, усю складність людських взаємовідносин.
Людська особистість складна й багатогранна, тому портрет, мова персонажів, пряма авторська характеристика створюються всебічні конкретно-чуттєві образи. Не завжди письменникам вдавалося говорити про злободенні події відкрито, тому найважливіші історичні факти сучасності доводилось завуальовувати за алегоричними творами, які просто були зліплені з метафор та уособлень. Одним з таких творів є «Пісня про буревісника» Максима Горького. Твір став символом революції, протесту, витримки й мужності. Через образ птаха-буревісника автор зумів намалювати сміливого, витривалого, гордого, вільного революціонера.
«Пісня про буревісника» була написана у відповідь на кривавий розгін студентської демонстрації у Санкт-Петербурзі 1901 року. Відголос цієї пісні донісся й до наших днів, знову став актуальним.
Автору було важливо повністю розкрити ідею, донести до читачів глибокий сенс твору, тому кожна дійова особа твору — важливий символ, невід’ємна частина цілісної композиції, жодна деталь не може бути упущена.
Центральний образ твору — буревісник уособив прагнення людини жити, незважаючи на жодні бурі, він вірить у те, що сонце не згасне, жодні хмари не зможуть заховати його сяйва. Такий оптимізм і віра підсилюють позитивне враження про цей образ. Птах не мовчить, а кричить про своє бажання жити, про його незгасиму віру в життя. Саме сонце стало символом життя у творі. Інші ж сили природи протиставляються життєдайному світилу. Море й хмари, які можна розглядати як життєві негаразди, намагаються настрашити волелюбного птаха, моторошні звуки грому, розбитих об скелі хвиль вже встигли налякати чайок, гагар, пінгвіна...
Максим Горький писав: «Є дві форми буття: гниття й горіння». Чітко можна простежити, що сенс життя буревісника — горіти. Навіть алегоричне порівняння птаха з блискавкою свідчить про це: «Буревісник з криком лине, наче чорна блискавиця, як стріла проймає хмари, піну хвиль крилом зриває». Складається враження, що він наче ця вогняна стріла готовий спалахнути й згоріти в одну мить.
Якщо ж для буревісника ціль — горіти, то інші птахи — уособлення боягузтва, їхня форма буття — гниття. Дрібні чайки й гагари вже при перших ударах грому втікають, адже вони не готові до серйозних життєвих труднощів, не вміють протистояти сильнішим силам, ніж вони самі. Й серед нас є такі люди. «Дурний пінгвін» — уособлення чиновників, яких також лякають найменші небезпеки, вони чимдуж втікають і намагаються сховатись, аби не потрапити від немилість долі.
Твір завершується життєствердним: «Хай ще дужче вдарить буря!». Буревісник готовий далі протистояти вищим силам, він нізащо не здасться й вистоїть до кінця.
Отже, бачимо, що кожна деталь художнього твору грає велику роль у створенні уявлення про ідею. Максим Горький зумів лише за допомогою декількох образів передати всю експресію буремного початку двадцять першого століття. Як на мене, саме в цьому проявляється професіоналізм митця.