Твір на тему: «Лист до О.С. Пушкіна, мої враження від прочитаного твору «Євгеній Онєгін»

Олександр Сергійович Пушкін «Євгеній Онєгін»

+8

Шановний Олександр Сергійович Пушкін! На мою думку, ви є одним із найвизначніших і найталановитіших російських письменників. Ваша творчість завжди викликала в мене повагу і захоплення. Чимало митців усіх минулих епох можуть позаздрити вашій майстерності та художньому смаку. Особливе враження справив на мене ваш неповторний роман у віршах «Євгеній Онєгін», включений до навчальної програми з зарубіжної літератури. Прочитавши цей твір, я отримала велике естетичне задоволення, що стало можливим завдяки цікавому та непередбачуваному сюжету, глибині характерів персонажів і високохудожньому стилю віршування.

Я вважаю, що віршований роман «Євгеній Онєгін» є перлиною російської та світової літератури дев’ятнадцятого століття. Цей твір і в наш час приваблює безліч читачів різного віку, що живуть на різних континентах.

Мене надзвичайно вразила нещаслива історія кохання молодого дворянина Євгенія Онєгіна, якому набридло світське життя та розваги в рідному Петербурзі, та юної дівчини, на ім’я Тетяна Ларіна, дочки місцевого поміщика. Образ Тетяни є неймовірно привабливим для мене. Дівчина має сім’ю, рідну сестру, служниць, але вона самотня в цьому світі. Від самотності її рятують лише книги, допоки Тетяна не зустрічає Онєгіна, який так нагадав їй героїв улюблених романів. На цьому моменті сюжет твору загострюється, відчуття й переживання героїв стають настільки щирими, що читачі починають жити разом із ними. Хвилюючою є й інша сюжетна лінія, що стосується поета-романтика Володимира Ленського, вісімнадцятирічного парубка, що, повернувшись із Німеччини, планує в майбутньому одружитися з сестрою Тетяни, Ольгою. Але мріям Володимира, на жаль, не судилося здійснитися, і він помирає від кулі Євгенія на дуелі. Мені здається, що такі деталі допомагають читачам краще зрозуміти, яким було життя людей у тогочасній Росії, осягнути всі тонкощі епохи. Справді, цей твір справедливо можна назвати енциклопедією російського життя.

Подорожуючи сторінками роману, я відчувала справжні емоції й не могла навіть уявити, чим закінчиться ця історія. А дочитавши твір до кінця, я щиро співчувала зруйнованим долям Тетяни та Євгенія. Роман змушує замислитись над своїм власним життям і життям близьких людей, спонукає зрозуміти, що ж таке кохання і що варто робити, аби воно приносило щастя, а не біль. Порушені у творі проблеми залишають після прочитання чимало запитань, на які я досі не можу дати твердої відповіді. Чи варто було Тетяні відповісти на почуття Онєгіна через три роки після розлуки? Чи правильно вчинила дівчина, залишившись вірною старому генералу, якого вона так і не змогла покохати? Чи, можливо, Євгенію слід було бути більш наполегливим у своєму прагненні досягти взаємності з коханою? На перший погляд, оновлене кохання героїв здається неможливим через суспільні правила тієї епохи, але ж люди здатні на все в боротьбі за власне щастя. То ж чому наші герої не захотіли боротися?

З такими запитаннями ви залишили мене й багатьох інших читачів, Олександре Сергійовичу. Проте я все одно вдячна вам за цей роман у віршах, адже він збагатив мене безцінним життєвим досвідом і подарував незабутні враження від читання.