Твір на тему: «Хто винен у тому, що Печорін став моральним калікою?»

Михайло Юрійович Лермонтов «Герой нашого часу»

Михайло Лермонтов написав роман «Герой нашого часу» ще в дев’ятнадцятому столітті. Проте й сьогодні — двісті років потому — цей твір не втрачає своєї актуальності, а кожен читач може побачити в проблемах Григорія Печоріна свої власні.

У романі розповідається про чоловіка, який втілює всі недоліки людей: «Портрет, складений із пороків усього нашого покоління», — такими словами описано головного героя у вступі.

Протягом твору читач все глибше розуміє характер Печоріна та мотиви його вчинків. То чи можна дати відповідь на запитання про те, хто винен у тому, що Печорін став «моральним калікою?» На мою думку, тут немає єдиного винуватця.

По-перше, Григорій став таким через поведінку суспільства щодо нього. Я переконана, що почалося все з дитинства, коли батьки та дорослі, які оточували хлопця не розуміли його, не вірили та не довіряли йому. Про це ми дізнаємося зі щоденника самого Печоріна (розділ «Княжна Мері»): «Усі читали на моєму обличчі ознаки поганого характеру, яких не було; але їх припускали — і вони народились».

Я вважаю, що так як Печорін був лише дитиною, не міг за себе постояти та зрозуміти, в ньому проблема чи в людях, які його оточували, то не можна було навіть сподіватися на інший результат. Він став «моральним калікою», як і очікували інші. Хоча дитиною він мав прекрасні задатки.

Та й тоді, коли Печорін став чоловіком, мало хто підтримував його. Майже ніхто не намагався побачити в ньому хороші якості характеру, такі як честь, розум, хоробрість. Печорін, на мою думку, боявся обтяжувати себе близькими стосунками, бо вони могли знову принести йому душевний біль.

Я думаю, у Печоріна було дуже мало друзів: Максим Максимович, лікар Вернер і Віра, яку він щиро кохав. Решта ж світських людей просто не хотіла його знати, так як вважали чоловіка поганою людиною з жахливим характером.

По-друге, сам герой частково винен у тому, що суспільство викинуло його «за борт». Адже в дорослому віці він був розумною людиною, мав схильність до самоаналізу, логіки. Але так і не поборов свої дитячі образи, леліючи їх на дні своєї душі.

Я вважаю, що йому навіть було вигідно нічого не змінювати у своєму житті. Моє переконання ґрунтується на тому, що так він міг не знімати маску байдужості зі свого обличчя, продовжувати бути егоїстом і винуватити у своїх бідах суспільство. Він звик розпочинати авантюри, які стосувалися життя інших. Але цей факт мало його турбував. Так сталося і з Белою: Григорій не зміг оберегти дівчину, ставився до неї, як до домашньої тварини, яку можна тримати вдома під замком. Коли ж вона померла, то чоловік лише посміявся!

Таким чином, у тому, що Печорін став «моральним калікою» винне й суспільство, бо з дитинства пригнічувало в хлопцеві гарні якості характеру, і він сам, бо в дорослому віці не зміг і не захотів знайти вихід із ситуації, яка склалася.