Твір на тему: «Рукописи не горять» за романом М.О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Михайло Опанасович Булгаков «Майстер і Маргарита»

Рукописи не горять. Це факт, «а факт — найбільш вперта у світі річ». Але кожного разу, намагаючись збагнути сенс кожного слова, мені хочеться знати якесь пояснення. Із цим висловом, який став крилатим, помирав сам Булгаков, а в його дорогоцінному романі цей вислів належить Воланду. І все-таки, чому не горять?

Якщо сприймати ці слова буквально, то на думку спадає декілька варіантів прямого тлумачення. Можливо, на кожні рукописи знайдеться той, хто встигне врятувати їх від вогню, а потім дбайливо відновлюватиме кожну літеру, кожен папірець? У романі такою рятівницею стала Маргарита. «Тоді Майстер дістав свій роман і почав жбурляти списані аркуші у вогонь. У вікно хтось тихо постукав: це прийшла вона. Побачивши, що він зробив із романом, вона скрикнула й голими руками вихопила із полум’я те, що залишилось. Потім впала на диван і заплакала. Майстер зізнався, що захворів, що йому страшно. А вона ретельно склала все, що залишилось від роману, і перев’язала стрічкою.»

Інша версія тлумачення є більш глибокою, філософською. Усі події, описані в романі Майстра, є ще однією лінією сюжету роману Булгакова, а отже, вигадані небезпідставно й відбувалися насправді. Все, що має статися — станеться. Можна намагатися спалити написане, але неможливо спалити прожите — те, що проходило не крізь мозок, а крізь серце. Так, історія про Понтія Пілата дійсно мала місце бути, її починає розповідати Воланд Івану Бездомному та Михайлу Берліозу на Патріарших ставках, будучи її свідком та бачачи все на власні очі. «Той подумав і погодився, що сьогодні на Патріарших буде цікава історія. Потім таємниче прошепотів, що вони мають знати — Ісус існував, і доказів цього не треба ніяких.»

Але тепер варто спробувати розтлумачити прихований зміст висловлювання. Помираючи, Булгаков вірив, що його неопублікованим працям ще вдасться завоювати прихильність та знайти своїх читачів. І мав рацію. Булгаков вніс образ Майстра у роман значно пізніше, ніж почав його створювати. Він передав йому певні елементи зі своєї долі, наділивши неземними, тонкими рисами, виказуючи тим свою прихильність до нього. Наприкінці роману Майстру дарується вічний спокій зі своєю коханою й рукопис роману, котрий ніби вистрибнув із попелу, отримує логічне завершення. Тому, на мою думку, вислів таїть у собі думку про непереможну силу мистецтва.

Кожне слово з усіх рукописів, які тільки існують в нашому світі, дочекається свого часу, знайде своє застосування й ніколи не зникне, тому що воно незнищенне, здатне нести неповторний сенс. «Все буде правильно — на цьому побудований світ.»