Твір на тему: «Чи можна здійснити зло в ім’я добра?» за твором Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара»

Федір Михайлович Достоєвський «Злочин і кара»

+15

Моя реакція на цей твір була неоднорідною. Багато відгуків я чула від знайомих, як негативних, так і позитивних. Я теж не можу сказати однозначно, що він мені сподобався. Коли я читала цей твір, настрій не піднімався, але все ж таки читати було цікаво. Таке унікальне поєднання детективного сюжету з глибиною психологічного аналізу. Я довго роздумувала над цим твором. Кожна людина колись задумується над визначенням Добра й Зла і хоче визначити для себе цю непросту межу між ними.

Життя раз у раз пересуває її то праворуч, то ліворуч. Дивлячись з різних точок зору, можна розуміти відстань між «добре» й «погано» теж по-різному. Особливо коли якийсь вчинок намагаєшся приміряти на себе.

Згадаймо життя головного героя роману Родіона Раскольникова. Збуджена жахливим життям уява нанизує епізод за епізодом на пронизуючий серце біль: кинуто університет і немає можливості влаштуватися на роботу; у кожному листі від матері приховано за буденними рядками пронизливий натяк на гроші; люба сестра, його чиста, розумна Дунечка, хоче пожертвувати собою заради сім’ї, збираючись заміж за чужу, несимпатичну їй людину; кругом самі борги — і немає та не буде тому кінця.

А поруч — ті ж самі злидні: п’яний службовець Мармеладов, з його хворою на сухоти дружиною та малими дітьми, що живуть на гірко зароблені гроші старшої доньки Соні, яка, рятуючи сім’ю від голодної смерті, іде на панель — і теж немає гарантій, що зможе довго протриматися, що маленька сестричка не повторить її долю. П’яне дівча на бульварі, що потрапило через свої злидні до чужих рук… Десятки й сотні принижених і скривджених, що живуть на горищах та у підвалах, що залишили сподівання на краще «завтра». Раскольникову навіть сниться, як озлоблені сірим, нужденним життям, знаходячи вихід у пияцтві, п’яні люди виміщують своє лихо, свою образу на інших, слабкіших — знущаються зі старого коня, а потім забивають його до смерті.

Герой сприймає чужий біль як свій, він прагне допомогти їм, встановити рівновагу у суспільстві. Ось і спадає на думку вбити стару лихварку Олену Іванівну, а її гроші, що все одно заповідано монастиреві, віддати тим, кого вони можуть врятувати.

Як дізнаємося з твору, разом з Оленою Іванівною вбито її сестру Лізавету та ще й, мабуть, з майбутнім малям, — духовну сестру Сонечки Мармеладової, з якою вони обмінялися натільними хрестиками. А найголовніше — він розуміє, що не може стояти поруч із матір’ю і сестрою, бо перестав бути гідним їхньої любові та поваги.

Роман кличе до серйозних роздумів, закликає переосмислити моральні цінності людського життя, як чужого, так і власного, яке не маєш права зганьбити.

Автор карає свого героя за законами совісті, добра та моралі. Не випадково покарання за юридичними законами, суд над Раскольниковим та все, що було потому, займає в романі зовсім небагато місця. Для Достоєвського більшу значущість має суд совісті. Цим він хотів показати згубність ідеї Раскольникова для суспільства та особистості.

Отже, здійснити зло в ім’я добра можна, але страждати потім доведеться дуже довго. Тож краще вибрати «золоту середину» і робити все, щоб на «суді совісті» не було соромно.