Твір на тему: «Чому Онєгін став “зайвою” людиною, “розумною непотрібністю”? Як ви вважаєте, чи міг він щось виправити у своєму житті?»

Олександр Сергійович Пушкін «Євгеній Онєгін»

+6

Коли говорять про якості будь-якої людини, визначають її вдачу, розглядають її як особистість, чомусь завжди згадують про її належність до певної нації, кажуть, як зараз модно, про її національний менталітет…

Герої літературних творів тут не виняток. А що це означає — російська душа?

Звичайно, можна розповідати про любов до рідної природи і згадувати рядки про зустріч на світанку, про тривалі прогулянки по лісах та луках Михайлівського та Тригорського, по берегах Сироті — пам’ятаєте, поет подарував героям роману «Євгеній Онєгін» свої улюблені місця?

Ми бачимо щирість і відвертість першого кохання Тетяни, її сміливість і рішучість. Ми знаємо, що через все життя пронесе вона його в серці: «Я вас люблю». Віримо її словам і не чекаємо від неї іншого, коли згадуємо про різні місця, про юність:

А мне, Онегин, пышность эта,
Постылой жизни мишура,
Мои успехи в вихре света,
Мой модный дом и вечера,
Что в них? Сейчас отдать я рада
Всю эту ветошь маскарада,
Весь этот блеск, и шум, и чад
За полку книг, за дикий сад,
За наше бедное жилище,
За те места, где в первый раз,
Онегин, видела я вас,
Да за смиренное кладбище,
Где нынче крест и тень ветвей
Над бедной нянею моей…

Тетяна мовби повторює долю старої кріпачки: одруження без любові, тільки обов’язок.

… с слезами заклинаний
Молила мать; для бедной Тани
Все были жребии равны…
Я вышла замуж.

Її хрест важчий: вона не забула перше кохання, вона знову бачить коханого — тепер вже біля її ніг…

Але не можна віддячити злом людині, яка нічого поганого тобі не зробила і до того ж постраждала на війні. Є розуміння сімейної честі, гідності:

Я вас люблю,
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.

Без сумніву, якщо чоловік, навіть нелюбий, зазнає лихої години, Тетяна буде поруч із ним, доглядатиме, підтримуватиме.

Але чи можемо ми виправдати Онєгіна? Це запитання я задавала собі декілька разів.

Мені самій Онєгін здався останнім егоїстом, що, в принципі, не дивно: батько майже не звертав на нього уваги, цілком і повністю віддаючись своїм справам, а його доручив убогим гувернерам, які, в свою чергу, пестили хлопця. Природно, хлопчик думає тільки про себе, про свої бажання і задоволення, не вміє та й не хоче вміти звертати уваги на почуття, інтереси та страждання інших, здатний із легкістю образити людину, принизити, завдати їй болю, навіть не замислюючись над цим. Його гострий язик і підлість характеру стали причиною загибелі Ленського.

Пушкін добре сказав про нього злою мовою: «Спершу Онєгіна мова мене непокоїла, але я звик до його уїдливого спору, та до жартів із жовчу навпіл, і до злості похмурих епіграм». Протиріччя в характері Онєгіна, поєднання в ньому безумовно позитивних рис із негативними виявляються впродовж усього роману. Чітко видно зміни Онєгіна: йому набридає життя міського франта, йому надокучає ця роль, і він переселяється в маєток. Там він на деякий проміжок часу знаходить цікаві заняття, але й вони йому надокучають через пару днинок.

Події, що відбуваються в останніх главах, найсильніше впливають на нього: перша його зміна - зміна звичного егоїзму і пасивної неуваги до оточуючих — приходить разом зі смертю його друга, Ленського, яка відбувається з вини Онєгіна. У цей момент він вже не той зарозумілий, що стоїть вище всіх життєвих вражень, іноді тільки незадоволений сам собою, холодний егоїст. Він буквально приходить у жах від свого страшного і безглуздого злочину. Вбивство Ленського перевертає все його життя. Він не переносить спогадів про цей лиховісний злочин, він бігає по світу в пошуках забуття, але вони не увінчуються успіхом. Він повертається після довгої подорожі Росією. Він пізнає всі муки, сидячи закрившись у себе в кабінеті. Онєгін вже тепер не може, як раніше, проходити по життю, зовсім ігноруючи почуття і переживання людей, з якими він, стикаючись у минулому, думав тільки про самого себе… Ми бачимо, що Онєгін, який повернувся з подорожі, не подібний до колишнього Онєгіна. Він став набагато серйознішим, уважнішим до оточуючих. Тепер головний герой здатний переживати найсильніші почуття, які зачіпають його до глибини душі. Повернувшись, він знову зустрічає Тетяну, і ось тепер-то, вражений її розумом, благородством, сильними душевними якостями, закохується в неї, як хворий, хворіють хворобою.

Отже, Онєгін міг виправити все своє життя, якби захотів. Не дарма ж говорять, що якщо захочеш, то все буде!