Твір на тему: «Суперечливість теорії крові по совісті та образу Родіона Раскольникова з роману Ф. Достоєвського «Злочин і Кара»

Чи може одна людина вважати себе вершителем долі інших, поставивши себе на самозведену вершину людства? Головний герой твору вирішив, що він має абсолютні права для цього і розроблює теорію про дві групи людей: одна — слабша, що не може здійснити вбивство без докорів сумління, інша — люди, які можуть чинити "справедливість” та відчувати при цьому лише самовдоволення.

Родіон Раскольников — колишній студент у скрутному матеріальному становищі, що існує на гроші від застав речей. На своєму шляху зустрічає стару лихварницю, що заробляє досить великі гроші на таких же бідних людях, як він сам, що наштовхує чоловіка на думки про несправедливість соціального становища. Дивно, що він генерує ідею грабунку старої жінки замість того, щоб знайти роботу та зробити хоч мінімальні спроби піднятися з матеріального дна. Водночас із планом грабунку, Родіон розроблює "теорію крові”, що просто дивує своєю жорстокістю.

Головний герой ділить усіх на дві категорії відносно здатності вчинити вбивство. Та частина, що здатна позбавити людину життя без подальших переживань — є "вищими людьми”, що виконують завдання вищої сили. Бажаючи підняти свою самооцінку та переконати себе у належності до цієї категорії, Родіон вирішує вбити стару лихварницю, використавши її гроші собі на користь. Чоловік підходить до цієї справи із холоднокровністю, про що свідчить його підготовка до вибору зброї (він навіть пришиває на пальто спеціальні гачки, на яких вішає сокиру). Але чи дійсно така теорія має місце на існування?

Відповідь на це питання абсолютна і безкомпромісна — ні. Жодна людина не має права та просто не здатна посягати на життя людини, незалежно від її матеріального та соціального становища. Коли Раскольников позбавив життя стару та вагітну Лізавету, що випадково стала свідком першого вбивства, страх повністю охопив чоловіка. Лихоманка, марення, страх, поганий сон та дивна поведінка супроводжували його та з часом ставали все гірше. Навіть коли герой твору розумів, що довести його причетність до злочину просто неможливо, сумління все одно підштовхували його до зізнання. Це доводить хибність теорії крові на прикладі головного героя, але тут через нього уособлюється її загальна суперечливість.

Федір Достоєвський написав твір, який проносить через свої сторінки глибоку мораль про справедливість, чесність та перемогу сумління над аморальністю. Роман в котрий раз доводить, що моральна сторона завжди отримує верх над будь-якими теоріями.