Твір на тему: «Гама почуттів Джакомо Джойса»

Одним із засновників європейського модернізму був талановитий ірландський письменник Джеймс Джойс. Його твори відзначені сміливим експериментом зі стилем та мовою у відображенні внутрішнього світу людини. Втіленням модерністської поетики стало яскраве психологічне есе Джойса «Джакомо Джойс».

Як починається кохання? Може, з тремтячого погляду чорних зіниць, які жалять гострою голкою? А може, з привітного ніжно-рожевого рум’янцю, який спалахує на блідих щоках у той час, коли ти промовляєш якісь слова про буденні речі? Чи зі стукоту каблучків на лунких кам’яних сходах, які довго відгукуються у серці? І як впоратися з хвилею відчуттів, яка знову і знову огортає тебе? А дівчина, до якої спалахнули почуття, набагато молодша, до того ж твоя учениця, і, крім того, у тебе є дружина? Саме ці питання постають перед героєм ліричного есе Джеймса Джойса «Джакомо Джойс». Це есе написане у вигляді низки фрагментів, які створили своєрідний художній щоденниковий літопис історії кохання, потік асоціацій, переживань, спогадів героя.

Яка ж вона, його кохана? Шляхетна молода особа,«виплекана добором родових шлюбів та визріла в теплиці замкнутості її раси». Напівжінка-напівдитина: жінка, яка ще не втратила дитячості, та дівчина, яка ще не перетворилася на дорослу жінку. Вона викликає у свідомості закоханого асоціації то з «випещеним в неволі птахом», то з лошам, яке «з незграбною граційністю» йде слідом за матір’ю-кобилкою, то з «чорнявим курчатком», то з безсоромною одаліскою чи гадюкою.

За основу твору Джеймс Джойс узяв реальну подію із свого життя, коли він закохався в Амалію Попер, свою ученицю. Есе складається з фрагментів, які фіксують окремі миті їх любовних взаємин, відтворюють різні ракурси образу коханої та відображають спалахи почуття героя. Усі ці фрагменти у сукупності передають ритм кохання від першого до останнього кроку.

Ім’я коханої музикою звучить в душі. Серце стискається від нестерпного болю при думці, що її життя в небезпеці. Чути щасливий сміх, щебетання пташеняти, що змогло врятуватися після бурі. Душа перетікає в душу, потім – спустошення, і знову вона сповнена іншою душею. Пітьма Космосу, зоряне небо. Куди полетіла любов? Тільки порожнеча. У всього є свій початок і свій кінець. Любов приносить не тільки радість, а й муку. Тільки все одно не може людина прожити без кохання!