Твір на тему: «Образи велетнів роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»

+1

Образи різноманітних велетнів досить часто зустрічаються у німецьких та французьких казках. У більшості своїй вони зображуються підступними, жорстокими, злими людожерами, яких людині все ж таки вдається перехитрити. Ось і французький письменник Франсуа Рабле за основу свого роману «Гаргантюа і Пантагрюель» взяв відомий у французькому фольклорі сюжет: комічний літопис «про великого і кремезного» велетня Гаргантюа. Так само і мова роману про життя трьох поколінь велетнів, Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля, витримана в тоні грубуватої, веселої сатири.

Свій роман Рабле присвятив висміюванню суспільних пороків, притаманних тому часу. І хоча письменник з задоволенням описує усі подробиці їхнього життя, підраховує, скільки їжі й одягу їм потрібно, головне у цьому творі зовсім інше. Завдання, яке автор переслідує у своєму романі, — це зображення надбань тогочасної культури, прагнення до знань і благородства прогресивних верств населення. Грангузьє був добрим королем, який намагався запобігти кровопролиттю і війні, бо вважав, що це біда для його народу. Але коли вороги все ж таки розв’язують війну, король чинить відчайдушний опір і врешті-решт перемагає.

В образах Гаргантюа і Грангуазьє автор втілив ідеали справедливого монарха, який на перше місце ставить захист інтересів свого народу і править ним, узгоджуючи усі свої дії зі своїми підданими. Такі ж самі риси притаманні і Пантагрюелю, який від свого батька успадкував не тільки найкращі людські риси, а й гарячу любов до здобутків людської культури, до навчання і знань. Для отримання знань Пантагрюель відвідує одразу декілька навчальних закладів: він з задоволенням навчається в Орлеані, Бурже, Тулузі, Бордо, Пуатье, а також відвідує Паризьку бібліотеку. Автор роману з сатирою і гумором змальовує методи та звичаї тогочасного навчання, які дозволили Пантагрюелю здобути ступінь ліценціата права.

Особливо цікаво читати сучасним школярам про життя тогочасних студентів. Своїм інтересом до знань, своїми бешкетами, життєлюбством і веселощами тогочасні студенти нагадували українських бурсаків. Окремо слід відзначити, що у Пантагрюеля не було суспільного пафосу його батька, прогресивного короля і реформатора Гаргантюа.

Тогочасне життя, історичні події, переслідування гуманістів-вольнодумців, жорстока релігійна нетерпимість змушують письменника зображувати Пантагрюеля виключно у приватному житті. Але й образи королів-велетнів, і роман в цілому посідає гідне місце в контексті історичної дійсності епохи відродження — одного з найцікавіших періодів розвитку світової літератури та культури.