Твір на тему: «Бог і диявол в душі Родіона Раскольникова» за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

+2

Ф. М. Достоєвському по праву належить честь відкриття в літературі багатовимірності і невичерпності російської душі. У своїх творах видатному російському письменникові вдалося показати поєднання високого і низького, великого і нікчемного, благородного і підлого, Бога і Диявола в одній людині. Душа людини – це велика таємниця, особливо душа російської людини. Як говорить один з персонажів великого роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» Свидригайлов: «Росіяни люди взагалі широкі люди... широкі, як їх земля, і надзвичайно схильні до фанатичного, до безладного; але біда бути широким без особливої ​​геніальності». Саме в цих словах Аркадія Івановича знаходиться ключ до розуміння характеру головного героя твору Родіона Раскольникова.

Вже саме прізвище персонажа говорить про подвійність і внутрішню неоднозначність образу. Щоб у цьому переконатися, досить прочитати характеристику, яку Раскольникову дає Разуміхін: «Півтора року я Родіона знаю: похмурий, гордовитий і гордий; останнім часом... недовірливий і іпохондрик... Іноді, втім, зовсім не іпохондрик, а просто холодний і без почуттів, право, точно в ньому два протилежних характери, по черзі змінюються... жахливо високо себе цінує і, здається, не без деякого права на те».

Родіон Романович Раскольников – дивовижний герой, який вразив мене до глибини душі. Чесно кажучи, подібного персонажа до цього я не зустрічав ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. Незбагненна доля Родіона, незбагненна ситуація, в якій він опинився, і так само незбагненні його вчинки. Із загальної маси петербурзьких обивателів Раскольникова виділяє суперечливість його характеру і особливі погляди на життя. Чесно кажучи, після знайомства з цим персонажем, з його вчинками і роздумами, виникають дивні думки, які до цього не могли прийти в голову.

Читаючи роман, я ставив себе на місце Раскольникова і розмірковував, щоб особисто я робив після вбивства старої лихварки і як би я розпорядився викраденими у неї цінностями. Ці та багато інших думок не тільки долали мене, але часом навіть лякали. Жодна раніше прочитана книга не примушувала мене відчувати нічого подібного. Однак те, що я міг себе уявити на місці Раскольникова, зовсім не означає, що я міг би вчинити подібний злочин. Просто-запросто герой залишив у моїй свідомості непередавані враження.

Логічним результатом бунту незвичайної особистості, відчуження Раскольникова і його роз'єднання з людьми став страшний злочин Родіона Романовича – вбивство лихварки та її сестри. А кошмарне грандіозне бачення, яке приходить до героя в епілозі роману, - розділений на частини світ, який від того гине, безглузде збіговисько відчужених людських облич – це символ того, до чого може прийти суспільство , яке надихається ідеями Раскольникова. Але герой не витримує свого відчуження і самотності. Зі своїми переживаннями він іде до Соні Мармеладової. Він вже зробив нещасними свою матір і сестру. Він боїться зробити нещасною і Соню. Але він любить її і не може поступитися своєю любов'ю. Родіон любить Соню і в той же час усвідомлює, що він, як людина, що скоїла злочин, не гідна її і ніколи її не отримає. На мій погляд, вбивство бабусі в романі – це, звичайно ж, злочин. А ось покаранням для героя стала Соня Мармеладова, а, точніше, його любов до цієї дівчини і розуміння безвиході становища.

Протягом усього твору душа Раскольникова являє собою своєрідну арену боротьби добра і зла. Бог і Диявол в цій душі до останніх рядків роману перебували в протистоянні, причому нам так і не вдалося дізнатися, хто ж, зрештою, взяв верх. Нічого дивного в цьому немає, адже головний герой роману – людина непересічна, і його характер складається з протиріч. Навіть, незважаючи на те, що Раскольников ставить себе вище за інших, намагається втекти від своїх проблем, гордо і зарозуміло дивиться на них звисока, його ніяк не можна назвати негативним персонажем. Швидше, він загадковий і незрозумілий.

Підводячи підсумки, слід сказати, що внутрішній трагізм головного героя роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» полягає в його відокремленості від суспільства та створенні кривавої теорії власного розуміння совісті. А невпинна внутрішня боротьба героя є підтвердженням того, що в ньому одночасно існує егоїстична впевненість у своїй правоті і вічна мрія позбавити від страждань оточуючих його людей. У фіналі твору Раскольникову вдається воскреснути, але воскресіння це відбувається не через зречення від ідеї, а завдяки пережитим стражданням, завдяки отриманню віри і любові. На завершення автор залишає героїв свого твору на порозі нового життя і перед Раскольниковим відкриваються необмежені перспективи духовного розвитку, розвитку в кращу сторону. У цьому фіналі добре видна віра письменника-гуманіста в людину, будь то чиста в усіх відношеннях особистість чи вбивця і грішник, віра в те, що головного свого слова людство ще не сказало і що все ще попереду!