Твір на тему: «Пісне, ти сила велика!» за оповіданням Р. М. Рільке «Пісня про Правду»

+1

Про що могли прохати люди, які зверталися до святих, живучи в ті часи, коли в тихих степах Південної Русі хазяйнувала польська шляхта? Звичайно, вони просили родинного добробуту, гарного врожаю і вільного та спокійного життя. Та польські пани знущалися з українців, грабували їхні домівки, катували людей. Тому люди стали робити все, щоб скинути ярмо і здобути свободу. Але до кого ж звертатися за благословенням? Тільки до Бога. Мабуть, саме тому і дивилися люди на Петра Якимовича, який створював ікони, як на людину, яка була ближче всіх до Всевишнього, адже були впевнені, що саме від нього майстер отримав цей талант. Про цю талановиту людину і розповідається в творі Рільке «Пісня про правду».

А сам Петро Якимович, коли працював над іконами, немов молодів. Та все одно роки брали своє, і майстер вирішив передавати знання синові Олексі, хлопцю, який «знайшовшись дуже пізно, мав усього сімнадцять років».

Олекса був відлюдкуватим, фізично слабким хлопцем, найбільш усього йому подобалося проводити час на самоті в степу. Адже там хлопцеві було затишно, він із задоволенням розмовляв з самим собою, з птахами і травами. Але Олекса погодився малювати ікони, бо не хотів засмучувати батька. Та узявшись писати Пресвяту Богородицю, хлопець пожалкував, адже «його мазанина швидше скидалася на портрет Мар'яни, дочки козака Голокопитенка, тобто на річ настільки гріховну», що батько наказав йому замалювати зіпсовану дошку. Після цього випадку Олекса вже ніколи не брався писати образи.

Одного разу, якраз коли родина Петра Яковича вечеряла, доля привела до їхньої хати сліпого бандуриста Остапа. Цей кобзар зі своєю бандурою мандрував по селах і «співав про велику славу козаків». Але в хаті майстра бандурист тричі виконав «Пісню про правду», причому кожен раз сліпий кобзар вкладав у цю пісню різні почуття.

Непомітно у хаті Петра Якимовича зібралися козаки, які з великою увагою вслухалися в пісню Остапа. Вийшло так, що саме «Пісня про правду» стала закликом до боротьби за волю. Багато земляків майстра-іконописця узяли в руки зброю та пішли воювати у визвольний загін. Від пісні буквально переродився й Олекса. Де тільки узялися відвага і сила! Він примкнув до козаків і відчув себе справжнім сином України, який був потрібен своєму рідному краю.

Невідомо, як у подальшому склалася доля Олекси, але немає ніякого сумніву в тому, що якби хлопцеві знову довелося малювати Пресвяту Богородицю, він би вже не осоромив свого батька. Адже Олекса навчився чути голос Бога, бо сам Бог привів до їхнього дому сліпого кобзаря Остапа.