Твір на тему: «Творчість Миколи Некрасова»

+2

Микола Некрасов — видатний російський поет ХІХ століття. Його перша поетична збірка «Мрії і звуки», яка вийшла у 1840 році, майже нікому не дісталася. Більшу частину тиражу книги, де замість прізвища автора стояли тільки ініціали «Н. Н.», викупив сам Некрасов і знищив, бо не витримав негативної критики.

Лише через п’ять років поет зважився прочитати свій вірш «У дорозі» найвідомішому в той час літературному критикові Володимирові Бєлінському. Той був вражений талантом Некрасова і одразу ж визнав його справжнім поетом. Наступні поетичні збірки Некрасова викликали «загальне захоплення» і мали не менший успіх, ніж колись твори Миколи Гоголя й Олександра Пушкіна.

У своїх віршах Некрасов змальовував реалістичні картини безправності й бідності простого народу, висловлював протест проти самодержавства. Він виявляв великий інтерес до так званої «маленької людини». Основною у творчості поета була тема жінки, музи, народу. Крім того, у Некрасова можна знайти багато віршів-присвят, в яких виразно звучав голос патріота і громадянина. Незвичайно яскраво у багатьох поезіях митця зображується Волга, ріка, яка стала символом стражденного життя руського народу. До того ж це була ріка дитинства Некрасова.

Поетичні твори Некрасова сприяли визволенню людей з рабського ярма, будили їхню національну свідомість. Саме через це його журнал і його вірші переслідувалися царською владою. Та якщо Пушкін уявляв свою поетичну музу «вакханкою», «подругою пустотливою», то муза М. Некрасова — це «сестра народу», «муза помсти і суму».

У 1858 році Некрасов написав один з найвідоміших своїх віршів «Роздуми біля парадного під’їзду». У поезії автор розповів про випадок з реального життя, свідком якого був сам. «Вся селянська країна зі своїми бідами постала тут». У нерухомості селян в цьому вірші поет втілив увесь сум, усе горе, усю покірність руського народу:

«Помолились на церковь и стали вдали,

Свесив русые головы к груди.

Крест на шее, и кровь на ногах,

В самодельные лапти обутых».

Муза Некрасова розкривала насилля та зло самодержавства, вона не відводила від життя, не примиряла з ним, а кликала на боротьбу. При цьому, за його думкою, місце, яке повинен займати у цій боротьбі поет, — місце ватажка та поводиря. У вірші «Поет і громадянин» митець висловив власну точку зору на обов'язок поета. М. Некрасов вважав, що насамперед поет повинен бути громадянином, а вже потім поетом:

«Будь гражданин! Служа искусству,

Для блага ближнего живи».