Твір на тему: «Адам Міцкевич – польський поет, романтик і патріот»

+3

Творчість талановитого поета Адама Міцкевича – це найяскравіший внесок у польський романтизм. Життєвий шлях цього митця – шлях лицаря, борця і справжнього шляхтича. Ще в юнацькі роки разом зі своїми товаришами Міцкевич заснував «таємне товариство прихильників доброчесності». За своє життя поет був вигнанцем, арештантом, мандрівником. Останні роки Міцкевич прожив у Парижі і помер далеко від Батьківщини, яку віддано любив безмежною синівською любов’ю.

Адам Міцкевич написав неперевершену поему «Пан Тадеуш», яка стала енциклопедією стародавнього побуту польського народу, і з часом була визнана шедевром живопису, індивідуалізації і типізації персонажів. Окрім поеми, Адам Міцкевич став автором багатьох неповторних творів у романтичному стилі.

Одним з найяскравіших романтичних творів Міцкевича є незвичний за своєю побудовою твір «Дзяди» – переосмислення народних легенд, переказів і повір’їв. Саме ця фольклорна течія романтизму стала основою нового стилю і типу творчості, які спиралися на засади народної естетики і світосприйняття. Твір «Дзяди» тісно пов'язаний з народним життям і національним колоритом, він яскраво демонструє неперевершену художню фантазію автора. Характер твору визначає поетичний вступ «Примара», своєрідний фантастично-романтичний початок. Химерні персонажі дають можливість відчути дивовижну фантастичну атмосферу усього дійства.

Піднімаючись усе вище до вершини твору, від життєвих трагедій окремих персонажів митець переходить до трагедії рідного народу і країни. У творі «Дзяди» в прозовій формі розповідається про страждання польського народу, коли той був під владою російського царя Олександра І. Мова йде про жорстокі переслідування, яких у 1823 році зазнала польська молодь, що вчилася у Вільно і будь-якою ціною прагнула зберегти національну культуру і рідну мову.

Серед молодих в’язнів царського уряду був і Конрад, за душу якого сперечалися янголи і демони. Він був співцем, бардом і поетом. Конрад розумів, що якщо вороги відправлять його у вигнання, «віднявши в барда мову», туди, де його пісні не будуть розуміти, то для рідної країни він стане живим мерцем.

Звернення Конрада до Всевишнього наприкінці твору звучить незвичайно велично і патріотично. Адже його пісня – це «твір Всесвіту», а він сам – рівний Творцю поет, який безмежно любить свій народ. Для того щоб «наставити і прославити його», поет просить у Всевишнього влади над серцями людей.

Таку владу мав і Адам Міцкевич – не просто талановитий поет і письменник, а й безмежний романтик та неперевершений знавець польського фольклору, який долучився до одвічної суперечки про місце і роль митця у світовій культурі та цивілізації.