Твір на тему: «Життя як сон» за романом Г. Маркеса «Сто років самотності»

-2

ЯРоман «Сто років самотності» відомого колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса – дуже цікавий твір. Та й недаремно його автору було присуджено Нобелівську премію.

Цей роман - своєрідний художній літопис життя одного роду, який був засновником невеличкого поселення під назвою Макондо і багато поколінь був тісно з ним пов'язаний. Рід Буендіа був одним із небагатьох сімей, які заснували містечко і залишалися в ньому жити. Разом зі смертю останнього представника цього роду поселення теж зникає з обличчя землі.

У романі настільки тісно переплелися між собою реальність та вигадка, що неможливо зрозуміти, чого у творі більше. Поряд зі звичайним життям і повсякденними справами мешканців Макондо відбуваються й неймовірні явища. Наприклад, надзвичайно довгий дощ, внаслідок якого гине худоба, хворіють люди, а земля стає занедбаною.

Та й саме поселення зникає так само неочікувано, як і з’являється. Про це у своєму пророцтві казав у своїх рукописах циган Мелькіадес, який товаришував з родиною Буендіа. Та і в рукописах, які на перший погляд здавалися цілком реальними, присутній елемент фантастики. Вся справа в тому, що розтлумачити їх вдалося тільки Буендіа, та й то через сто років після їх написання.

Незвичайним було й те диво, коли усе містечко захворіло безсонням. Від цієї напасті мешканців Макондо врятував все той же Мелькіадес. Він був дуже схожим на представників роду Буендіа, але усе життя залишався самотнім, бо був вигнанцем – цигани вигнали Мелькіадеса з табору за його пристрасть до алхімії.

Зустрічаються у романі і моменти спілкування живих людей з привидами, які приходили до членів родини Буендіа. Це цілком зрозуміло, адже не було нікого, хто б міг зрозуміти цю родину. Через це вони часто поверталися до минулого, в якому не було нічого, крім привидів та спогадів.

Через увесь роман неначе проходить якась спіраль, яка передається із покоління в покоління, яка переривається в певний час, у визначений долею роду момент - момент, коли останній Буендіа зникає з цього світу, коли зникає рід, приречений на сто років самотності.

В усьому відчувається невблаганна рука долі. Усе на світі буде повторюватися до тих пір, поки не вибудується певна комбінація, поки не прийде розуміння того, що роду, який проіснував ціле століття, на землі немає місця. Роду, який шукав сенс свого існування і врешті-решт прийшов до висновку, що його просто немає. Адже мета та сенс тільки в житті тих людей і тих родин, які бачать себе частиною людства, частиною світу.