Стисло читати «Шинель» (скорочено) – Микола Гоголь

Пояснення, критика до повісті «Шинель» Миколи Гоголя

+12

Повість Миколи Гоголя розпочинається з опису непримітного на вид чиновника – працівника одного департаменту. Посада у нього була зовсім низька, з такої завжди кепкують та насміхаються різні письменники у своїх творах. Працював він титулярним совітником, така вже доля була. Зовнішність у головного героя була невизначна: невисокий на зріст, з невеликою лисиною на голові, волосся трохи рудувате, лице покрите зморшками. Ім’я цього працівника було Акакій Акакійович Башмачкін. Взагалі з цим була пов’язана цікава історія – коли він народився – 23 березня – одразу було вирішено його охрестити. Мати попросила відкрити календар і подивитися всі імена, які випадають на цей день. Очевидно, так треба було, щоб ні одне з запропонованих імен не сподобалося матері, бо були лише такі як Павсикахій, Вахтисій, Трифілій. Вирішила мати назвати сина в честь батька; як охрестили – так і заплакала маленька дитина: «заплакала і скривилася, немов передчувала, що буде титулярним совітником».

Насправді ніхто не пам’ятав коли і хто призначив його на посаду в департаменті; працівники просто носили йому папери для перепису, промовляючи якість ввічливі слова, як це було прийнято за етикетом. Коли Акакій Акакійович приходив на службу, охоронець не вважав за потрібне навіть очі підняти, не те, щоб і привітатися. Башмачкін був ніби невидимкою у своєму департаменті. Начальники завжди ставилися до нього якось прохолодно, а молоді чиновники завжди насміхалися, кепкуючи з нього та його сімдесятирічної хазяйки. Дивно те, що не дивлячись на ці безглузді жарти, працівник ніколи не робив жодної помилки у своєму письмі – він просто не звертав на них увагу. Лише іноді, коли вже занадто зачіпали його такі слова, він тихо промовляв до кривдників з проханням залишити його у спокою. І щось таке схильне до жалю було у його словах, що один чиновник, який послідував прикладу своїх товаришів і теж кинув якийсь образливий жарт, одразу ж зрозумів усю немічність таких кепкувань. Щось відштовхнуло його від товаришів і ще довго він потім у своїх думках бачив цього низенького чоловічка, я у словах якого бриніли інші слова: «я брат твій».

Не можна сказати, що Башмачкін поважно ставився до своєї роботи – цього було б замало. Він любив її, ретельно переписував кожну літеру, так, що навіть на його лиці можна було прочитати весь текст, який він старанно виводив на папері. Один директор у департаменті помітив старання і у нагороду вирішив дати більш складне завдання – не лише переписувати текст, а й підготувати певні папери для якоїсь справи; роботи було небагато – змінити певні слова та обрати новий заголовок, але так вже намучився з нею чиновник, що попросив краще дати йому знову щось переписувати. Так і залишився на цій посаді Акакій Акакійович.

Здавалося, що окрім роботи його в житті більше нічого не цікавило. Мабуть, так і було, бо ніколи він не помічав що відбувалося на вулиці, коли йшов з департаменту додому; перед очима були лише написані за цілий день роботи рядки. За одягом також ніколи не доглядав, віцмундир уже давно втратив свій природний колір, перетворившись із зеленого на рудувато-борошняний. Ще й до всього, до нього завжди щось чіплялося: то ниточка, то сінця віхтик. Але якось не переймався чиновник за свій зовнішній вигляд. Коли приходив додому, сідав їсти свій капусняк та, можливо, шматок якогось м’яса, та часто він не помічав навіть того, що в їжу його потрапить муха або ще чого гірше. Після вечері сідав за стіл, діставав папери, які приніс з роботи, та чорнильницю і сідав переписувати. А коли обов’язкової роботи не було, переписував просто так, для задоволення, особливо тоді, коли папери були цікавими своїми текстами або адресуванням поважній особі. Так і проходило, день за днем, життя Акакія Акакійовича. Вечорами він засинав із думкою про завтрашній день та тексти, які отримає для перепису.

Варто сказати, що чиновник жив та працював у Петербурзі, а час від часу там наступали люті морози, що торкалися кожного – від дрібного працівника до великого начальника. Порятунком від них було швидко перебігти п’ять-шість кварталів до роботи та назад. Отак одного дня Башмачкін пробігав цю відстань до роботи, коли відчув холод на своїй спині та плечах. Дійшовши до департаменту, вирішив вдома ретельно переглянути на предмет пошкодження. Треба знати, що шинель була одним із приводів для глузування, бо була вже дуже старою, залатаною та досить негарною, бо з кожним роком комір ставав дедалі меншим – йшов латками для інших частин шинелі. Коли писар прийшов додому, він оглянув її і помітив, що у двох чи трьох місцях вона стала дуже тоненькою, підкладка протерлася і вже нікуди не годилася. Чиновник прийняв рішення віднести її до кравця Петровича, що жив на четвертому поверсі і був напівсліпим, але вдало ремонтував речі, звичайно, коли був у тверезому стані.

Підіймаючись сходами, які були повністю вкриті водою та помиями, а від цього мокрими та брудними, чиновник думав про те, скільки кравець візьме за свою роботу, подумки пообіцявши собі не давати більше двох карбованців. Двері у квартиру були відчинені, Акакій Акакійович зайшов у коридор, в якому стояв запах риби – очевидно, що господиня готувала їсти. Пройшовши по ньому, одразу потрапив до кімнати Петровича. Той сидів на дивані і ремонтував чиїсь речі. Коли він хвилини три не міг влучити ниткою у вушко голки, дуже сердився і промовляв щось сам до себе. Чиновник обрав невдалий час для замовлення, бо любив приходити тоді, коли кравець був напідпитку – він охоче збавляв ціну. Правда треба сказати, що жінка його потім приходила і пояснювала, що тоді він був не в собі, але навіть тоді, накинувши якусь копійку, виходило дешевше. Він уже хотів піти додому, але Петрович його запримітив, привіталися. Чиновник почав пояснювати причину, через яку він прийшов, але виходило в нього невдало: «Треба сказати, що Акакій Акакійович висловлювався здебільшого прийменниками, прислівниками, і, нарешті, такими часточками, що зовсім нічого не означають». Він ледь пояснив, що шинель вже зовсім зносилася і її треба залатати приблизно у трьох місцях.

Петрович взяв капот, оглянув його проти світла, набив табакерку, знову подивився на шинель і виніс вердикт, що вона ремонту не підлягає, бо діло це гниле, там де голкою зачепиш, сукно одразу ж розлазиться. Башмачкін ще намагався вмовити кравця покрити сукно латками, але той відповів, що вже, мабуть, пора купити нову шинель. Чиновнику аж потемніло в очах, коли запитавши скільки буде коштувати нова, почув, що більше ніж стоп’ятдесят карбованців. Він ще певний час благав хоч якусь поремонтувати стару, але той відмовився, бо це марна трата часу і роботи.

Вийшовши на вулицю, чиновник пішов у протилежну від свого дому сторону, сам того не помічаючи. Настільки він приголомшений словами кравця про таку велику суму. Лише через певний час отямився і побрів додому. Більш-менш прийшовши до тями, вирішив піти до Петровича першої ж неділі, коли після суботи він буде більш говірливий; треба буде похмелитися, а жінка грошей не дасть, от тоді Акакій вмовить його полагодити стару шинель. Коли ж він знову прийшов до нього, то кравець знову йому відмовив, сказавши, що треба обов’язково замовити нову, бо із старої вже нічого не вийде.

Чиновник зовсім засмутився, бо не знав де знайти таку велику суму. Можна було б розраховувати на певну суму, що мав би призначити начальник до свят, але ті гроші вже були розподілені для інших витрат. Звичайно, можна було б сподіватися, що замість сорока карбованців, він випише трохи більше, але це все одно були б мізерні гроші. Звісно він розумів, що це Петрович перегнув палицю і він погодиться пошити нову шинель карбованців за вісімдесят, але це все одно було дуже великими грошима. Звичайно, що десь половина з них могла б знайтись, бо він трохи мав відкладених, але його голову мучило питання де знайти ще сорок карбованців. Розмірковуючи на тим, де взяти гроші, він вирішив зменшити свої витрати приблизно на рік, поки не назбирає потрібні кошти: вивів з ужитку чай вечорами, економив на свічках, по вулиці ходив мало не навшпиньках, щоб не зносити передчасно підметки; спочатку важко звикав він до таких змін, але згодом пішло все до ладу. Вечорами його гріла думка про нову шинель, чиновник навіть трохи змінився: «Він став якийсь жвавіший, навіть твердіший характером, як людина, що вже визначила й поставила собі мету». Ці роздуми привели його до певної неуважності, бо одного разу він ледь не зробив помилку в переписах, навіть перехрестився, але уважно продовжив роботу. Приблизно раз у місяць він любив зайти до Петровича та обговорити з ним свою шинель: де краще та вигідніше купити сукно, якого кольору, а потім у роздумах повертався додому.

Справа пішла навіть швидше, бо начальник призначив не сорок, а цілих шістдесят карбованців. Вони разом з кравцем обрали сукно, а на комір вирішили покласти шерсть кішки, обирали найкращий матеріал. І от коли шинель була готова, це був, можливо, найурочистіший день в житті Акакія Акакійовича. Петрович приніс її вранці, якраз перед тим, як треба було йти до департаменту. Чиновник приміряв її, вона була якраз в міру шита. Кравець ще довго нахвалював свою роботу, а Башмачкін пішов на роботу. «Він відчував кожну мить хвилини, що на плечах у нього нова шинель, і кілька разів навіть усміхнувся від внутрішньої втіхи».

Коли прийшов на роботу, доручив швейцару шинель під особливий нагляд. Невідомо як всі дізналися про це, але працівники вітали чиновника із такою обновкою. Спочатку було приємно, а потім навіть соромно стало. Усі стали якось натякати на те, що шинель треба покропити, а Акакій Акакійович геть зашарівся, не знаючи що і робити. На допомогу прийшов один старий чиновник, що запропонував провести вечірку замість Башмачкіна і запросив усіх до себе на чай; тим паче, що сьогодні він святкував день народження. Чиновник спочатку відмовлявся, але потім його вмовили. Це був привід ще раз ввечері пройтися у своїй новій шинелі.

Прийшовши до будинку, де жив господар-іменинник, він зняв шинель і зайшов до кімнати, де побачив купу людей, які вже сиділи тут певний час. Не звикши так проводити свої вечори, чиновник не знав де подітися і чим себе зайняти. Коли настала та година, о котрій він звик зазвичай лягати спати, намагався вже піти додому, але був змушений випити ще склянку шампанського за обнову. Потім винесли вечерю і Башмачкін випив ще дві склянки, а в кімнаті навіть повеселішало. Проте пам’ятаючи про те, що вже більше за дванадцяту годину і йому давно пора спати, він тихенько вийшов у коридор, підняв шинель, яка на його жаль опинилася на підлозі, і пішов додому. Спочатку було весело йти, з’явилася моторність у його рухах, але поступово наближаючись до свого будинку, жвавість зникла і стало навіть лячно. Вулиці були безлюдні і тому страшні. Раптом перед його очима опинилися невідомі люди, один з яких протягнув руку до шинелі. Чиновник вже хотів покликати допомогу, закричати, але приставлений до його голови кулак змусив його змінити думку. З нього зняли його шинель і штовхнули на коліна. Через кілька хвилин він отямився, але вже нікого поруч не було. Він одразу ж побіг до будочника, але той сказав, що бачив лише двох чоловіків, що його спинили, але подумав, що то приятелі, а більше нічого і не бачив. Порадив тільки завтра до надзирателя звернутися, він і розшукає хто взяв шинель. Ні з чим він змушений був повернутися додому, але коли його хазяйка, налякана шумом і стуком у двері, побачила його неймовірно збудженого, одночасного злого та наляканого, сказала, що треба неодмінно завтра звернутися до «частного», бо він був її знайомий і мав би бути неодмінно доброю людиною. Розчарований він побрів у свою кімнату.

На ранок пішов до «частного», але його не було ні о дев’ятій, ні о десятій годині, навіть об одинадцятій. Він уже ледь не вперше у житті захотів проявити характер, розлючений тим, що писарі в прихожій неодмінно хотіли знати з якого приводу чоловік прийшов, сказавши навідріз, що буде розмовляти виключно з «частним». Він сказав, що прийшов із департаменту у державній справі і якщо вони його не пустять, то він на них поскаржиться і тоді вони знатимуть своє місце. Вже після чого вони змушені були покликати «частного». Але той якось дивно вислухав розповідь чиновника, не звертаючи увагу на головні деталі, а лише запитуючи чого і звідки він так пізно повертався додому. Він так і пішов ні з чим.

Наступного дня прийшов до департаменту, де більшість жалібно поставилася до його трагедії, проте знайшлися і ті, хто навіть тут не втратив нагоди поглузувати з бідного чоловіка. Чиновники вирішили зібрати гроші, але вийшли зовсім якісь дрібниці. А один працівник порадив добрим словом – сказав звернутися до значної особи, під наглядом якої справа мала піти швидше і якісніше. От і прийшов Башмачкін до такої значної особи у своїй справі. Коли значній особі доповіли, що до нього прийшов якийсь чиновник, у того в кабінеті якраз сидів його давній приятель, і хоча вони вже все давно обговорили, для того, щоб показати всю важливість та зайнятість своєї посади, ця особа попросила чиновника почекати. Лише через деякий час, наговорившись та намовчавшись із своїм приятелем, значна особа – генерал – запросила чиновника зайти. Коли Башмачкін пояснив, що, пограбований нелюдським способом, він просить генерала допомогти та проконтролювати хід справи, той розлютився, бо занадто фамільярним йому здалося це прохання. Крикнувши на Акакія Акакійовича за те, що той не знає порядок справи і веде себе неповажно по відношенню до людини такої високої посади, довів його майже до того, що він би мав зомліти, якби його вчасно не підхопили.

Треба сказати, що тепер він змушений був одягати свою стару шинель, яка вже зовсім виглядала як непотріб і яка взагалі не тримала тепло. Після походу до генерала, на наступний день чиновник прокинувся у гарячці. Така вона була висока, що коли лікар прийшов, він вже нічим не міг зарадити, тихенько сказавши хазяйці, щоб вона не гаяла часу і замовила йому соснову труну, бо дубова була б занадто дорогою. Не знати чи почув чиновник ці слова, але якщо так, то дуже боляче вдарили вони його. Певний час він провів у якомусь маренні: то йому ввижалися злодії, то Петрович, якому він замовляв шинель, то генерал, який гримав на нього все гучніше. Так тривало до того часу, поки не віддав душу Богу. Поховали його, а на третій день департамент послав охоронця в квартиру, щоб викликати його на роботу. Ось так і довідалися про смерть чиновника – зі слів охоронця через декілька днів. А вже наступного дня на його місці сидів інший працівник.

Через деякий час пішли чутки, що на вулицях люди буває зустрічають привид якогось чиновника, який все шукає свою шинель і здирає її з усіх кого зустріне, не зважаючи на стать, вік та посаду людей. Один із департаментських чиновників навіть впізнав у цьому мерці Акакія Акакійовича. В поліції було видано наказ спіймати мерця «живого чи мертвого», як приклад для інших.

Слід сказати, що одна значна особа, дізнавшись про смерть бідолаги, відчула у своєму серці жаль. Після того, як покинув приятель його кабінет, він дійсно задумався чи не міг би він щось зробити, щоб допомогти чиновнику і через тиждень послав когось сходити до нього на квартиру, щоб дізнатися як його справи йдуть. Коли йому переказали про смерть Акакія Акакійовича, настрій в того впав на весь день і, щоб хоч якось його підняти, він поїхав на вечірку до свого знайомого, де випив близько двох келихів шампанського. По дорозі додому він вирішив заїхати до своєї давньої приятельки – Кароліни Іванівни, до якої мав певні симпатії. Підіймаючись сходами, він відчув, що його хтось схопив за комір. Обернувшись, він побачив обличчя чиновника. Не можна описати жах, який відчув генерал, коли чиновник відкрив рот і промовив до нього, знімаючи з нього шинель: «Ага! то ось ти, нарешті! нарешті, я тебе, той, впіймав за комір! твоя шинель мені й потрібна, не потурбувався про мою, та ше й нагримав, — віддавай же тепер свою!». Скинувши з себе плащ, він чимдуж погнався додому.

Треба сказати, що ця ситуація дійсно вплинула на значну особу, він якось поважніше ставився до підлеглих та до тих, хто приходив у справі. А мерця більше ніхто не бачив. Звичайно, деякі люди ще переказували, що бачили його в певних частинах міста, але очевидно було, що шинель генерала підійшла в міру.

    Висновки:
  • за жанром твір Миколи Гоголя «Шинель» – повість;
  • головні герої: Акакій Акакійович Башмачкін – чиновник, Петрович – кравець, генерал – значна особа;
  • тема: розповідь про долю «маленької людини» зі своїми незначними проблемами у великому суспільстві, де нікому немає справи до них;
  • проблематика повісті «Шинель» Гоголя полягає в постановці проблеми людської гідності «маленької людини». Герой «Шинелі», як уміє, вступає в боротьбу і намагається відстояти свою гідність і право на краще життя.