Читати скорочено «Анна Кареніна» (Лев Толстой), стислий переказ

Критика та пояснення до роману «Анна Кареніна» Льва Толстого

+7
Частина 1

«Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему».

Наприкінці зими 1873 року в родині Облонських було неспокійно. Дружина Степана Аркадійовича дізналася, що її чоловік мав коханку, француженку-покоївку, а тому не бажала більше продовжувати стосунки. Протягом трьох днів не зменшувалася напруга в домі: Доллі не виходила з кімнати, чоловіка не було вдома, діти бігали без нагляду по будинку, а обслуговуючий персонал звільнявся. У цей час Степан Аркадійович (був відомий як Стіва) прокинувся у своєму кабінеті. Він згадував сварку з дружиною через те, що вона знайшла його записку коханці. Та більш за все його непокоїв не самий факт викриття, а як він повівся після нарікань Доллі. Степан Аркадійович був настільки приголомшений ситуацією, коли дружина сиділа у вітальні, тримаючи доказ зради у руках, що в той момент несподівано для всіх посміхнувся, щиро і привітливо, як робив завжди. Саме це він тепер не міг собі пробачити, адже такий вчинок сильно образив Доллі, після чого вона не захотіла його бачити.

Степан Аркадійович не шкодував про свою зраду і про те, що у свої тридцять чотири роки більше не кохає дружину, матір його п’ятьох живих і двох померлих дітей. Його лише непокоїла думка, що він не зміг краще приховати факт наявності в нього коханки. Чоловік подзвонив, аби йому принесли одяг і в кімнату ввійшов камердинер Матвій з телеграмою у якій йшла мова про те, що сестра Степана Аркадійовича, Анна Аркадіївна, завтра прибуде до нього.

Після сніданку та прочитаної газети Облонський був у гарному настрої. Та він згадав останні події і засумував. Він розміркував, чи треба йти до дружини і просити пробачення, бо розумів, що вже не кохає її і його слова будуть обманом. Та все ж Степан Аркадійович набрався сміливості та увійшов до кімнати Доллі.

Дар’я Олександрівна стояла посеред кімнати і складала свої та дитячі речі, аби поїхати до матері. Жінка роздумувала, як тепер їй буде важко жити без чоловіка, адже вона так звикла до нього і до свого положення в суспільстві. Раптом вона почула кроки Степана Аркадійовича і засумувала. Вона боялася розмови, яка мала відбутися між ними. Чоловік увійшов до кімнати і попросив її прийняти Анну, на що почув відмову. Степан Аркадійович поглянув на змучене обличчя дружини і йому стало жаль її, він благав, щоб вона його пробачила, та жінка не хотіла його слухати. Після того, як чоловік поїхав, Доллі з головою поринула у дітей, аби відволіктись від переживань.

Степан Аркадійович займав гарну посаду, яку він отримав завдяки Олексію Кареніну, чоловіку сестри. Усе оточення Облонського складалося з заможних та шанованих у місті осіб. До нього гарно ставилися, адже він завжди приваблював до себе дружнім поглядом та веселою вдачею. На роботу до нього завітав Левін, його друг дитинства. Чоловік був високого зросту, широкоплечий та з бородою. Левін та Облонський дуже відрізнялися один від одного, хоча і були одного віку. Обидва вони сприймали життя товариша як неправильне, тож не стримували хитрих посмішок. Левін жив у селі і вважав службу нецікавою справою, з чим не погоджувався Облонський. Степан Аркадійович познайомив гостя з колегами. Один з них згадав у розмові брата Левіна, письменника Сергія Кознишева, через що чоловік насупився. Потім він почав розповідати про причини свого переїзду та залишення земської служби. Коли Степан Аркадійович спитав про наміри його візиту, той засоромився і почав цікавитись родиною Щербацьких. Облонський знав, що його товариш вже давно був закоханий у його своячку Кіті (сестру дружини), а тому лише посміхнувся.

Родини Левіних і Щербацьких завжди були в гарних відносинах. Ще з студентських років діти цих сімей потоваришували. Костянтину завжди подобалась жіноча половина родини: він був закоханий у Доллі (проте її віддали заміж за Облонського), а потім у Наталі (згодом пов’язала життя з дипломатом Львовом). У цей час Кіті була ще зовсім дитиною. Та лише через декілька років Левін зрозумів, що кохає саме її, а тому й приїхав до Москви. Він був достатньо заможним чоловіком тридцяти двох років і багато хто вважав його гарною партією, проте Костянтин думав, що він не гідний Кіті. Через це він свого часу і переїхав до села, проте почуття виявились сильніше і він набрався сміливості показати їх коханій.

У Москві Левін зупинився у свого брата по матері, письменника Кознишева. У його кабінеті він зустрів відомого професора філософії та присів, очікуючи закінчення розмови, але згодом і сам зацікавився. Бесіда тривала довго, адже вчені, щоразу дійшовши до суті питання, відходили від неї. Розмова була сповнена довгими роздумами, цитатами, згадуванням різноманітних авторитетів і, нарешті, закінчилась, тож і професор поїхав.

Після недовгої розмови з Сергієм Левін дізнався, що його старший брат Микола у Москві. Його вважали безнадійним, бо він витратив майже весь свій статок, мав дурне оточення і розсварився з рідними. Коли Левін отримав адресу Миколи, то хотів негайно поїхати до нього, проти вважав за краще спочатку здійснити справу, заради якої він приїхав до Москви. Костянтин поїхав на службу до Облонського і, дізнавшись про Щербацьких, відправився до Зоологічного саду.

Щойно він прибув на місце, то відчув присутність Кіті через страх і радість, які охопили його серце. Дівчина стояла на протилежному кінці ковзанки і розмовляла з подругою. Та ось вони вже катаються разом. Кіті сказала Костянтину, що з ним вона б швидше опанувала цю навичку, бо почувається впевнено поруч з ним. Левін відповів, що відчуває те саме, але злякався своїх слів і враз почервонів. Дівчина перестала посміхатись, наче її щось стурбувало. Після цього вона спитала, чи надовго він приїхав, а Левін відповів, що це залежить від неї. Костянтин знову злякався почутими від себе словами, а Кіті поспішала піти від нього. Біля виходу він наздогнав матір з донькою. Жінка сухо промовила, що рада його бачити і приймають гостей вони кожний четвер. Кіті здивувалася такому тону неньки, тож вирішила згладити ситуацію, промовивши з усмішкою слова прощання.

У цей час до саду увійшов Степан Аркадійович. Книягина Щербацька, яка приходила йому тещею, все розпитувала чоловіка про здоров’я Доллі. Облонський з винуватим обличчям відповідав, та потім поспішив до свого товариша. Разом з Левіним, що був переповнений щастям від чарівної усмішки коханої, він вирішив поїхати до «Англії». Хоч Облонський і був винен цьому ресторану багато грошей, проте вважав за честь там перебувати. Дорогою Степан Аркадійович складав меню, а Левін думав про кохану Кіті.

В ресторані чоловіки куштували вишукані страви. Левіну не дуже подобався заклад і оточення, бо він звик до сільського життя і така пишність йому здавалась зайвою. Чоловіки почали говорити про одруження Левіна та його переживання щодо можливої відмови. Облонський підтримав товариша, сказав, що його дружина вірить в те, що Кіті обов’язково стане його нареченою. Левін не міг прийти до тями від радості від почутих слів.

Облонський розповів Костянтину про його можливого конкурента. Ним був Вронський – один з найкращих представників «золотої молоді», дуже заможний, гарний та розумний. На думку Облонського, офіцер також був закоханий у Кіті. Левін засумував, а Степан Аркадійович порадив поспішити з одруженням. Костянтин пожалкував, що розповів товаришу про свої почуття, бо вони були спаплюжені розмовами Облонського, який не оцінив особливість його кохання. Степан Аркадійович почав розмову про зраду, але Левін її не підтримав, бо не бачив для себе ніяких жінок, окрім Кіті. Чоловіки разом обідали, проте кожен думав про своє. Левін, заплативши свою частину по рахунку, відправився до Щербацьких, де мала вирішитись його доля.

Вісімнадцятирічна Кіті Щербацька виїжджала у світ лише першу зиму, проте вже справила на оточуючих приголомшливе враження – майже всі юнаки були в неї закохані. Проте серйозними представниками були лише два – Левін та Вронський. Князь Щербацький був на боці Костянтина, проте його дружина бажала кращої долі для доньки, тож чекала більш заможного та поважнішого нареченого. Коли Левін поїхав, а у житті Щербицьких з’явився Вронський, княгиня зраділа, бо він задовольняв її по всіх критеріях. Вона постійно роздумувала, як батькам важко видати доньку заміж. Княгиня турбувалася, щоб на залицяннях Вронський не зупинився і одружився на Кіті. Сама ж дівчина не могла розібратися у своїх почуттях.

Кіті дуже хвилювалася перед зустріччю з Левіним. Вона завжди згадувала його з теплотою, а його кохання приносило дівчині радість. Поряд з ним вона відчувала себе такою, якою є насправді. Вронський здавався Кіті незрозумілим і не дуже щирим, проте майбутні перспективи життя з офіцером її приваблювали. Коли Левін приїхав раніше зазначеного часу, вона зрозуміла, що він бажає залишитись наодинці і зробити їй пропозицію. Вона боялася, бо не знала як на неї відреагувати. Кіті неймовірно зраділа пропозиції, проте відповіла відмовою, згадавши свої мрії про життя з Вронським. Левін поклонився дівчині і хотів піти.

У цей час увійшла княгиня. Вона раділа, що донька відмовила Левіну. Княгиня розпитувала чоловіка про життя в селі, а він хотів лише скоріше піти з їхнього дому. У гості до Щербацьких завітала подруга Кіті, графиня Нордстон. Вона недолюблювала Левіна і часто жартувала над ним. Він також не міг переносити її присутність, бо вони були абсолютними протилежностями. Того дня графиня не оминула можливості накинутись на нього зі своїми розмовами. Раптом до Щербацьких прийшов і Вронський. Левін був людиною, яка не шукала в конкуренті лише недоліки, а тому оцінив його привабливий зовнішній вигляд. Між гостями зав’язалася розмова і через деякий час Левін непомітно пішов.

Коли гості розійшлися, Кіті розповіла матері про Левіна та його пропозицію. Вона була впевнена, що зробила правильний вибір, проте їй було жаль невиправданих почуттів чоловіка. У цей час вона почула сварку між батьками. Княгиня зайшла до чоловіка в кабінет, аби попрощатися на ніч і лише натякнула, що справа з Вронським майже вирішена. Після цих слів князь розлютився і сказав, що він не гідна партія його донці, а Левін у тисячу разів кращий і має серйозні наміри. Слова чоловіка посіяли сумніви в жінці і вона почала боятися за майбутнє доньки.

Вронському подобалась Кіті, але він не хотів одружуватися. Сімейне життя здавалося йому чужим і навіть неприродним. Та юнак навіть уявити не міг, які плани на нього має родина Щербацьких.

Наступного дня Вронський поїхав на вокзал зустрічати матір. На станції він зустрів Облонського, що чекав свою сестру. Вони розмовляли за родину Кареніних, а потім поступово почали говорити за Левіна. Вронський тепер зрозумів, чому чоловік так швидко поїхав вчора, а також збагнув, чому Кіті відмовила Костянтину. Проте офіцер пишався тим, що дівчина обрала його. Тим часом вже наближався поїзд. Це змусило Вронського згадати про приїзд матері, яку він не поважав і не любив.

Вронський увійшов у вагон, пропустивши вперед жінку. Він раптом захотів повернутися, щоб знову подивитися на неї, бо її очі були сповнені незвичайної ніжності. Коли Вронський увійшов до матері, то почув, як та питала в когось, чи знайшла жінка брата. Юнак зрозумів, що мова йде про Кареніну і вибачився перед нею за те, що не впізнав одразу. Жінка відповіла, що здогадалася про те, хто він, адже вона з його матір’ю усю дорогу розмовляли про своїх дітей. Графиня розповідала сину, яка Анна щира і приємна особа. Коли вони виходили з вагону, то стали свідками того, як сторож потрапив під потяг. Це справило на них величезне враження. Коли Вронський дізнався про те, що загиблий мав велику сім’ю, то пожертвував вдові двісті рублів. Анна була дуже пригнічена нещасним випадком і вважала це поганим знаком. Дорогою до дому Стіва розповів сестрі про останні події.

Тим часом Доллі була змучена своїм стражданням. До Анни вона ставилася з повагою, проте відчувала дискомфорт у присутності родини Кареніних. Та все ж жінка бажала приїзду зовиці (сестра брата), щоб довірити їй свої почуття та переживання. Коли Анна приїхала, її тепло зустріли і Доллі, і племінники. Коли жінки залишилися наодинці, гостя вислухала сповідь нещасної дружини. Анна заспокоїла її та порадила пробачити чоловіка. Від цієї розмови в Доллі на серці полегшало, вона раділа, що нарешті позбавилася душевного тягаря.

Після обіду до дому Облонських приїхала Кіті. Дівчина одразу вподобала Анну, хоча раніше вони ніколи не бачили одна одну. Вони розмовляли про бал, що наближається і поступово перейшли на особу Вронського. Анна привітала дівчину з вдалим вибором нареченого, адже вже зустрічалася з ним і, крім того, мала можливість познайомитися з його матір’ю. Та жінка не захотіла розповідати Кіті про двісті рублів, які Вронський дав вдові, бо вбачала в цьому щось особисте.

Степан Аркадійович та Доллі помирилися. Вони були веселі і привітливо розмовляли, проте почуття провини не сходило з обличчя Облонського. О десятій годині вечірня бесіда була перервана дзвінком у двері. Анна у цей час була в своїй кімнаті, куди пішла, аби подивитися фотокартку свого семирічного сина Сергійка, за яким вона так скучила. Жінка, спускаючись до вітальні, побачила Вронського. Степан Аркадійович запрошував його приєднатися до них, проте юнак відповів відмовою. Цей випадок був дивним для усіх присутніх. Кіті подумала, що він просто засоромився, а Анна вбачала в цьому щось недобре.

Нарешті розпочався бал, який Кіті та Анна нещодавно жваво обговорювали. Дівчина дуже довго готувалася до нього і виглядала приголомшливо. Не встигла вона звикнути до оточення, як її вже запросив головний кавалер на танець. Незабаром на бал завітали Облонські, а з ними й Анна. Жінка була одягнута в чорну оксамитову сукню, яка виглядала рамкою для витонченої дами. Кіті з кавалером підійшли до Анни і після недовгої бесіди Кареніна відповіла на запрошення Корсуньского. Тож, щойно до них наблизився Вронський, жінка закружляла в танці, наче і не помітила юнака. Кіті здалося, що так Кареніна показала свою неприязнь офіцеру. Вронський не запрошував дівчину на вальс, проте після її гострого погляду пішов з нею танцювати. Несподівано музика обірвалася. Кіті в цей час подивилася на Вронського з усією любов’ю, проте їй не відповіли взаємністю, що і образило її.

Під час кадрилі Вронський та Кіті вели несерйозну бесіду. Дівчина сподівалася, що під час мазурки все вирішиться. Та яким було її здивування коли він її не запросив, адже заради танцю з ним вона відмовила п’ятьом кавалерам. Знаходячись у парі з непримітним юнаком, вона побачила Анну. Жінка дуже змінилися, адже була щаслива, граційна і з яскравим блиском в очах. Кіті роздумувала про причини таких метаморфоз: виною цьому визнання оточення чи однієї людини. Потім дівчина здогадалась, що причиною цьому є Вронський. Юнак мало не світився, коли дивився на Анну. Вони вдвох вели невимушену бесіду, проте за нею крився більш глибокий сенс. Кіті під час мазурки була змушена сидіти в оточенні тих, кого не запросили, бо Вронський танцював з Анною. До неї підійшла графиня Нордстон і співчувала подрузі. Та тільки дівчина знала, яка печаль в неї на серці, бо вчора вона відмовила людині, яку, можливо, кохала. Графиня наказала Корсунському, який вже танцював з нею на балу, запросити її. Анна та Вронський були щасливими танцювати разом. Від цього обличчя Кіті змінилося до непізнаваності – так сильно вона була подавлена невиправданими надіями.

Коли Левін вийшов з дому Щербацьких, він картав себе за те, що насмілився зробити пропозицію Кіті. Він сам вважав Вронського кращою партією для коханої. Левін несподіванно для себе згадав про брата Миколу і направився до нього. Дорогою він роздумував над життям свого брата. Левін згадав, як Микола був монахом і виконував всі необхідні релігійні обряди, не дивлячись на глузування однолітків. Та несподівано для усіх він змінився і почав вести розгульний спосіб життя. Левін згадав і про хлопчика, якого Микола взяв на виховання з села, але потім так побив, що на нього відкрили справу. Багато історій було в пам’яті Левіна, пов’язаних з братом, проте всі вони свідчили, що він був неприємною людиною. Чоловік згадав, що оточення завжди було проти Миколи: коли він був набожним – жартували з нього, а коли змінився – відвернулися від нього. Левін не винуватив брата у такому способі життя, бо вважав, що це суспільство так вплинуло на нього. Об одинадцятій годині чоловік прибув до готелю і одразу почув голос Миколи. Увійшовши до кімнати, він побачив брата, який виглядав ще гірше, ніж три роки тому (під час останньої зустрічі). Він був оточений незнайомими Левіну людьми, а уся кімната наповнена димом. Микола одразу попросив жінку, колишню повію Марію, принести горілку для гостя.

Костянтин майже не слухав балачки брата, бо був зосереджений на його зовнішності і оточенні. Левін не міг повірити, що Микола опустився до такого рівня. Брат все розповідав про намір відкрити в селі артіль. Костянтин зауважив, що це не має сенсу, адже там і без цього багато роботи. Микола суворо відповів, що брат відноситься до селян як пан, а він бажає звільнити їх від рабства. Чоловік був дуже агресивним, постійно кричав. У цей час повернулася Марія з горілкою. Коли Левін залишився з нею наодинці, то почав розпитувати про брата. Вона розповіла, що вже два роки живе з Миколою і здоров’я його постійно погіршується через пристрасть до горілки. Після приходу господаря, Левін завів розмову про своє сільське життя і хотів би, щоб брат приїхав до нього. Той погодився, тільки якщо не зустріне свого брата Сергія. Костянтин зауважив, що він живе незалежно від нього, а у давній сварці вони обидва є винними. Поступово балачки Миколи ставали все безглуздішими і з Марією вони насилу вклали його спати. Жінка пообіцяла писати Левіну за необхідністю і усіляко вмовляти Миколу переїхати жити до нього.

Вранці після балу Анна збиралася виїжджати до Москви. Жінка виглядала стурбованою, тож господиня вирішила дізнатися про причини такого занепокоєння. Доллі говорила, що дуже вдячна Анні за те, що вона помирила її з чоловіком. Жінці стало ніяково від таких приємних слів і вона розповіла, що її непокоїть Кіті. Вона розуміла, що дівчина ревнувала її до Вронського, а тому вона хотіла би якомога скоріше поїхати, щоб більше не бачити його. Анні було соромно перед Кіті і вона бажала, щоб дівчина її пробачила. Доллі зазначила, що не хотіла би, аби її сеста виходила заміж за Вронського, бо той факт, що він зміг закохатися в іншу жінку за один день, не робив його гідним нареченим. Перед самим від’їздом прибув Степан Аркадійович і родичі почали прощатися. Доллі обійняла наостанок Анну, ще раз подякувавши за візит та сказавши щирі слова.

Після прощання з Облонськими Анна раділа, що скоро вона побачить свого сина та чоловіка і все знову стане так, як раніше. У потязі вона перебувала разом з трьома іншими жінками, але розмовляти з ними їй було важко, бо її розум наповнили спогади про Вронського. Анна вирішила почитати книгу, та їй неприємно було спостерігати за життям інших людей, бо вона сама хотіла бути головною героїнею. Думки знову повернули її до Вронського і вона припустила, що йому також має бути соромно. Та потім Анна себе виправила, зазначивши, що нічого протиправного вони не зробили. Уся дорога була сповнена переживаннями жінки та спогадами про юнака. На наступній станції вона вийшла подихати свіжим повітрям, адже бажала відволіктись від нав’язливих думок.

На вулиці була страшенна завірюха. Щойно Анна захотіла зайти до вагону, як дорогу їй перегородила висока постать - чоловік в офіцерській формі. Вона одразу впізнала в ньому Вронського. Вона не могла прийти до тями від несподіванки. Анна постійно повторювала собі, що Вронський лише один із тисячі юнаків, та зараз вона була охоплена радістю. Він сказав їй, що приїхав, аби бути там, де вона. Анна почула саме те, чого так жадала її душа, але боявся розум. Вона спочатку мовчала, та потім відповіла, щоб Вронський забув щойно промовлені слова, як це зробить вона. Юнак відповів, що це йому не під силу. Жінка суворо зупинила його і увійшла до вагону. Вона розуміла, що ця хвилинна розмова зробила їх ще ближчими один до одного. Анна не могла заснути всю ніч від думок про сина та чоловіка. Перше, що вона побачила, вийшовши з вагону, було обличчя чоловіка, яке їй здалося потворним. Анну переповнювало неприємне відчуття, яке було знайоме їй вже не перший рік. Вона лише спитала в чоловіка за здоров’я сина, не відповівши на його привітання.

Вронський також не міг спати цієї ночі. Ззовні він був неймовірно спокійним, поте його переповнювала радість і гордість. Юнак не жалкував про скоєне, навпаки – пишався, що сказав жінці саме те, про що тоді думав. Коли він вийшов із вагону в Петербурзі, то почував себе бадьорим. Першим, кого він побачив на станції, був чоловік Анни. Тоді він зрозумів, що той був реальним, хоча юнаку не хотілося в це вірити. Олексій Олександрович одразу не сподобався Вронському, адже тільки за собою юнак визнавав право кохати Анну. Молодий офіцер наважився підійти до Кареніних. Він помітив, що Анна була втомленою і більше не вбачалося в її очах блиску. Чоловіку не дуже сподобалась присутність юнака, він бажав залишитися наодинці з дружиною. Каренін сказав, що гостей вони приймають по понеділках і тоді Вронський зможе прийти. Після недовгої розмови чоловік посадив Анну в карету і та поїхала.

Коли Анна прибула додому, то її одразу зустрів син з радісними вигуками та обіймами. Сергій викликав у жінки те ж саме почуття, що і чоловік – розчарування. Вона уявляла його кращим, ніж він був насправді, але їй треба було звикати до нової реальності. Анна віддала синові подарунки і в цей час їй доповіли про прихід графиню Лідію Іванівну, старої подруги. У цей день ще декілька гостей навістили дім Кареніних. Та почуття сорому не покидало Анну весь цей час. Жінка не могла розібратися в останніх подіях і вирішила не розповідати нічого чоловіку, аби не надавати ще більшого значення випадку, що трапився.

Життя Анни поступово ставало таким, як до від’їзду. Вона постійно приймала гостей, піклувалася про сина, навідувала світські вечори. Та більше не було в ній тієї пристрасті до життя, вона постійно думала про Вронського.

Юнак так само намагався пристосуватися до минулого ритму життя. Він планував нанести візит до свого брата та Бетсі, а потім здійснити ще декілька зустрічей, аби мати змогу побачити Кареніну.

Частина 2

Кіті серйозно захворіла і з наближення весни її стан здоров’я погіршувався. Княгиня почувалася винною перед донькою. Лікарі порадили підтримувати харчування і виправляти нервовий стан. Для зміни оточення якнайкраще підходила поїздка закордон, на якій наполягала і княгиня Щербацька.

Після лікарів у гості до Кіті завітала Доллі. Вона, не дивлячись на нещодавні пологи і хворобу дитини, приїхала поцікавитись здоров’ям сестри. Жінка засмутилися, коли дізналася, що незабаром Кіті покине країну. Доллі потребувала підтримки в цей нелегкий час, адже відносини зі Степаном Аркадійовичем знову погіршились. Його майже ніколи не було вдома, а її все більше турбували хатні клопоти та догляд за дітьми.

Коли сестри залишилися наодинці, то почали розмову про свої почуття та переживання. Доллі підтримувала Кіті, виражаючи співчуття, проте вони ще більше засмучували дівчину. Вона вважала себе занадто гордою, аби кохати чоловіка, який не відповідає їй взаємністю. Коли Доллі згадала про Левіна, то її сестру охопила лють. Кіті кричала на жінку, промовляючи, що вона не має права давати їй поради, бо сама щоразу вибачає Степана Аркадійовича, який покохав іншу. На думку дівчини, поняття гордості було далеким від Облонської. Доллі розлютилася на сестру, адже не очікувала почути такі слова. Та жінка нічого не зробила, адже побачила, як Кіті у сльозах стояла перед нею на колінах і говорила про своє нещастя. Дівчина картала себе за те, що відмовила Левіну, якого кохала, а Вронський її жорстоко обманув. Після щирої розмови сестри зрозуміли одна одну і пробачили. Кіті сказала, що зараз їй найбільшу втіху приносять діти. Незабаром дівчина переїхала до Облонських і доглядала за племінниками, що хворіли на скарлатину. Стан здоров’я Кіті не поліпшувався, тож дуже скоро родина Щербацьких поїхала закордон.

Еліта Петербургу була великою, тож її поділяли на три групи. Анна Аркадіївна мала друзів в усіх колах. Перша група – колеги її чоловіка, службовці, проте Кареніній вони були не до вподоби. Друга – гурток Лідіїї Іванівни, старих і негарних жінок та розумних чоловіків. Раніше Анна надавала перевагу саме йому, проте після приїзду з Москви вона вважала його нудним, тож усіляко уникала. Третє коло ототожнювалось с пишністю. Анна тримала зв'язок з ним через Бетсі Тверську, родичку, з якою вони одразу знайшли спільну мову. Члени цього кола часто сміялися над Лідію Іванівною, говорячи, що Анна занадто молода для її оточення. Спочатку Кареніній не подобалась це коло, бо вона вважала його занадто дорогим для її родини. Та після приїзду з Москви вона стала уникати занадто моральних друзів і стала проводити більше часу з Бетсі. Там вона часто зустрічалася з Вронським, оскільки він був двоюрідним братом Тверської. Юнак при першій можливості говорив Анні про своє кохання, хоч вона не давала приводу, проте від цього її душа знову оживала. Згодом Кареніна зрозуміла, що Вронський є єдиною радістю в її житті.

Одного разу молодий офіцер запізнився в театр і, побачивши кузину, поспішив до неї у ложу. Він розповів їй, що запізнився через те, що мав помирити чоловіка з тим, хто образив його дружину. Виявляється, що два офіцери полка Вронського їхали на обід до свого товариша, перед цим випивши горілки. У дорозі вони побачили гарну та спокусливу жінку, яка зупинилися саме перед тим під’їздом, куди прямували і вони. Дівчина побігла на верхній поверх, а товариші пішли у гості до друга. Там вони знову випивають, розпитують господаря про дівчину, та йому нічого не відомо. Набравшись сміливості, офіцери написали пристрасного листа дівчині і пішли до неї. Після дзвінка вона відчинила їм двері, а вони почали її вмовляти, аби вона взяла лист, бо обидва безтями у неї закохані. Тоді вийшов її чоловік і прогнав юнаків. Вронському було доручено їх примирити, що він зрештою і намагався зробити. Після розмови з Бетсі юнак поїхав у Французький театр, аби продовжити залагодження цієї історії.

Тверська поїхала з театру ще до кінця вистави. Вона проводила прийом, тож незабаром гості почали під’їжджати до її величезного дому. Незабаром після світської бесіди присутні стали пліткувати. Обговорювали і Кареніних: усі помітили зміни Анна після приїзду в Москву, на її обличчі видніється тінь Вронського, а Олексій Олександрович дурний, бо цього не помічає. Незабаром до Бетсі завітав і її двоюрідний брат. Через деякий час приїхала Анна. Вронський не міг відірвати погляду від неї, коли жінка заходила до вітальні. Анна привітала юнака нахилом голови. Серед гостей почалася бесіда про кохання та шлюб. Анна доповнила розмову своєю точкою зору: скільки сердець, стільки і видів любові. Несподівано Кареніна звернулася до Вронського. Вона сказала, що отримала лист з Москви, де написано що Кіті Щербацька серйозно захворіла. Анна натякнула, що виною цьому є він і бажала, аби всі їхні зустрічі закінчилися. Кареніна спеціально приїхала до Бетсі, щоб промовити ці слова. Вона попросила Вронського поїхати в Москву і вибачитись перед Кіті заради його кохання до неї самої. Очі Анни були сповнені любов’ю, від чого офіцер був у захваті. Жінка запропонувала бути друзями, проте юнак відмовив, що це неможливо, та їхнє щастя знаходиться повністю в її руках. У цю хвилину до вітальні зайшов Олексій Олександрович. Вронський та Анна продовжували свою бесіду в куточку за столом, а Каренін розмовляв з Бетсі. Усе оточення шепотілось, що це непристойно, та Олексій Олександрович навіть не поглянув у сторону дружини. Анна приєдналася до інших гостей, а на пропозицію чоловіка поїхати додому відповіла відмовою, бо хотіла залишитися на вечерю. Коли прийом закінчився і Вронський з Анною попрощалися, то юнак відчув, як сильно вони зблизились.

Олексій Олександрович не побачив нічого непристойного у поведінці дружини, проте реакція оточення змусила його поговорити з нею. Сам по собі він не був ревнивим і повністю довіряв жінці. Каренін довго не міг зібрати думки до купи, проте набрався сміливості і терпіння почати розмову. Він почув жіночі кроки по сходах і чекав на дружину в кімнаті. Анна не захотіла говорити з чоловіком, обґрунтовуючи це втомою і бажанням спати. Сама ж вона дивувалась, як невимушено звучить з її вуст брехня. Олександр Олексійович відповів, що він хоче застерегти її. Тоді він побачив, як змінилася його дружина, між ними відчувалася прірва. Каренін продовжив, що її пристрасна розмова з Вронським дала привід поширенню пліток. Вона відповіла, що йому все не подобається: коли вона сумна, коли весела. Після недовгої розмови Олексій Олександрович вибачився перед дружиною за сумніви і вони пішли спати. Цього вечора розпочалося нове життя для родини Кареніних.

Анна продовжувала навідувати прийоми Бетсі, де часто зустрічалася з Вронським, а її чоловік нічого не міг з цим зробити. На всі спроби Олександра Олексійовича отримати пояснення, жінка відповідала веселим подивом. Ззовні подружжя начебто не змінилося, проте їх відносини стали зовсім іншими.

Те, чого так бажав Вронський майже рік, а для Анни було одночасно найпрекраснішою і найжахливішою мрією, стало реальністю. Вони разом лежали на дивані, жінка почувала себе винною. Великих зусиль їй коштувало перестати його цілувати і вона промовила, що в неї нічого немає, окрім юнака. Кожну ніч жінка бачила жахливі сни, де вона належала і Олексію Олександровичу і Вронському, роблячи щасливими їх обох, проте наяву це здавалося кошмаром.

Одразу після повернення з Москви Левін картав себе за відмову Кіті, проте підбадьорював себе, що як і інші його невдачі, ця скоро не матиме для нього значення. Та навіть після трьох місяців його біль не послабшав. Його пригнічувала і думка оточення щодо його одинокого життя. Та праця і час поступово змінювали ситуацію. Він менше думав про Кіті і чекав звістки про її одруження, аби назовсім забути про неї. З приходом весни життя Левіна поступово налагоджувалося. Та наприкінці зими він отримав звістку від Маріїї Миколаївни про те, що стан здоров’я Миколи стає дедалі гіршим. Через це Левін був змушений регулярно навідувати брата в Москві. Костянтин почав писати свою працю про ведення господарства і життя його стало ще більш цікавим і наповненим.

Одного разу в гості до Левіна завітав Степан Аркадійович. Чоловіки були раді побачити один одного і Облонський почав розповідати про останні події. Особливо цікавою для Левіна виявилися новина про намір його брата Сергія приїхати до нього в село на літо. Про Кіті Облонський і слова не промовив, лише передав вітання від дружини. У розмові Левін дізнався, що Степан Аркадійович планує продати свою частину лісу. Після частування чоловіки пішли на полювання.

У лісі Левін не міг стримати цікавості та спитав Облонського, чи вийшла його своячка заміж. Костянтин Дмитрович знав, що ніяка відповідь його не збентежить, та він не очікував почути тих слів, що промовив Степан Аркадійович. Він сказав, що вона навіть не думає цього робити, а зараз Кіті закордоном, бо має серйозні проблеми зі здоров’ям. Левін був збентежений і дуже хвилювався за життя дівчини.

Коли чоловіки повернулися додому, Левін випитував усі дрібниці про хворобу Кіті. Хоча йому і було соромно зізнатися, проте ця новина була для нього приємною. По-перше, він ще мав надію на одруження. По-друге, Кіті зараз відчуває біль, який колись сама нанесла йому. При згадці Облонського про Вронського, Костянтин Дмитрович розлютився і почав дорікати товаришу за невигідну угоду щодо продажу ділянки. Та Степан Аркадійович не звернув увагу на слова друга, адже вважав себе аристократом, тож йому краще були відомі тонкощі ведення таких справ.

На Левіна почали нападати думки про Кіті, яка занедужала від зневаги її кохання Вронським. Цей факт ображав його до глубини душі. Степан Аркадійович також розповів чоловікові про те, що офіцер поїхав одразу після Левіна і з того часу в Москві не з’являвся. Після цього Облонський дорікнув товаришу за те, що він не став боротися за своє кохання. На думку Степана Аркадійовича, Кіті була захоплена лише зовнішністю Вронського. Ці слова знову нагадали чоловіку про біль відмови, тож він розлютився на друга. Через декілька хвилин він попросив пробачення в Облонського за свою негідну поведінку і обидва товариша відчули полегшення.

У своєму полку Вронський був високоповажною людиною. Він не розповідав нікому з товаришів про свій зв'язок з Анною, проте усе місто знало про це. Усі юнаки заздрили йому, бо він був коханцем дружини такою людини як Каренін. Натомість усі жінки раділи тому, що невдовзі радісна та щаслива Анна впаде обличчям у бруд. Матір Вронського спочатку була задоволена таким захопленням сина, бо цей роман підвищував його статус у суспільстві. Та коли вона дізналася, що син заради цього відмовився від підвищення, то змінила свою точку зору. Старший брат також був незадоволений, бо таке кохання не заохочували у вищому суспільстві. Крім світської служби Вронський мав ще одне заняття – коні. Незабаром були назначені перегони, у яких юнак мав брати участь.

У день змагань Вронський думав про Анну, яка обіцяла йому побачення після обіду. Та він вже не бачив її три дні і не знав, чи приїхав її чоловік з-за кордону. Вронський хотів поїхати на дачу до Кареніних на свій страх та ризик. Він придумав виправдання для свого візиту – начебто Бетсі хотіла запросити Анну на перегони.

Молодий офіцер оглянув свого коня Фру-Фру, на якому він мав їхати цього дня на змаганнях. Після цього він відправився до Анни. Коли він впевнився, що вона одна, то увійшов на територію резиденції. Єдиним, хто міг завадити закоханим, був Сергій. Перед ним вони поводили себе як звичайні знайомі. Дитина розуміла, що не може довіряти Вронському, бо його батько і служниці дивилися на нього зі страхом. Цього дня Сергія вдома не було й Анна була на терасі одна. Жінка дивно поводилася. Вона висловила радість Вронському щодо його приїзду, проте попередила, що скоро прибуде син з прогулянки. Анна довго наважувалась на ці слова і зрештою промовила, що вагітна. Вронський з рішучістю відповів, що вона має негайно розірвати усі зв’язки з чоловіком. Він вже не вперше намагався переконати Анну прийняти рішення. Та жінка боялася реакції чоловіки, проте найбільшим її страхом було втратити сина. Вронський про це не здогадувався, а тому не розумів, чому жінка не хоче покінчити з брехнею. Анна попросила більше не розмовляти на цю тему. Почувся голос сина і жінка вже хотіла піти, та юнак затримав її, аби домовитись про зустріч. Вронський попрощався з коханою і поспішив поїхати.

Юнак дуже сильно запізнювався на перегони. Вдома він переодягнувся та поїхав до бараків. Він встигнув прибути в час, коли на нього ніхто не звернув уваги. Проте до нього підійшов його брат Олександр і зробив зауваження щодо запізнення та постійних візитах до Кареніної. Ці докори сильно розлютили Олексія, тож його брат поспішив піти. Та одразу після цього юнака потурбував Степан Аркадійович, з яким хлопець швидко попрощався. Щойно він хотів підійти до свого коня, як його знову затримав знайомий. Через це Вронський не встиг оглянути сідло і вже мав під сьомим номером готуватися до забігу.

Розпочалися перегони. Фру-Фру спочатку була другою, але потім почала перемагати. Вронський знав, що кінь біг на останніх силах, проте не сумнівався, що їх вистачить, аби добігти до фінішу. Юнак не тямив, що коїться, проте почав падати разом з Фру-Фру на землю. Своїм невдалим рухом він зламав коневі спину. Він почав тягнути тварину, бити, коли вона не слухалась, проте все було марно. Вронський картав себе за програні перегони і пораненого Фру-Фру. До постраждалого одразу підбігли лікарі та офіцери, які мали ще й пристрелити коня. Вронський був неушкодженим і, не відповідаючи на питання, пішов з іподрому. Ця подія настільки сильно вразила офіцера, що до кінця життя це залишилось тяжким спогадом для нього.

Ззовні відносини Олексія Олександровича та Анни Аркадіївни не змінилися, проте чоловік був більш зайнятим, ніж зазвичай. Від розмови після прийому в Бетсі Тверської Каренін більше не говорив з дружиною про свої підозри. Влітку на дачі в Петергофе зазвичай жила його дружина в сусідстві з Лідією Іванівною. Та цього року графиня відмовилася від такого відпочинку, натякаючи на занадто близькі стосунки Кареніної з Бетсі та Вронським. Олексія Олександровича образила такі слова, проте і далі він не хотів помічати думки оточення про його дружину. У день перегонів Каренін мав багато планів, проте вирішив приїхати на дачу та відправитись після цього з Анною на змагання.

Кареніна готувалася у своїй кімнаті до виходу в світ. Незабаром до неї завітав чоловік. Сергій був не дуже близький з батьком, проте зараз вони стали майже чужими. Приїхала Бетсі й Анна поспішила до карети, адже мала поїхати з нею на перегони, а чоловік – з колегою.

Олександр Олексійович прибув на перегони, коли дружина вже знаходилась там разом із Бетсі. Коли розпочинались змагання, вона не могла відвести погляд від Вронського, таємно хвилюючись за нього. Вона почала думати за чоловіка, для якого вона не мала значення, адже його єдиною цінністю був високий статус в його оточенні. Зі стартом перегонів Анна зблідла, а погляд не відривався від одного з учасників. Жінка відчула, як в цей час на неї дивився чоловік, та їй було все одно. Перегони були невдалими, адже більше половини з сімнадцяти учасників не дійшли до фінішу.

Коли Вронський впав, то Анна голосно скрикнула. Вона не знаходила собі місця, у її очах вбачалася розгубленість. Вона почула, як хтось з офіцерів промовив, що Вронський зламав ногу. У цей час Каренін запропонував Анні піти, проте вона відповіла відмовою. Коли вона почула звістку, що юнак неушкоджений, то заплакала. Олексій Олександрович загородив її, аби жінка могла оговтатись. Вона мовчки сіла в карету чоловіка. Каренін бачив, що дружина вела себе непристойно, а тому вважав за краще сказати їй про це. Вона не стала виправдовуватись, тільки мовчала. Анна не чула більшості його слів, усі її думки залишились на іподромі. Олексій Олександрович більш за все в житті прагнув почути, що його підозри даремні. Та Анна сказала, що він не помилився: вона кохає Вронського, а чоловік їй огидний. Усю дорогу до дому жінка плакала. Каренін попросив продовжувати стосунки з ним, поки він не знайде гідного рішення. Він довіз Анну до будинку, а сам поїхав у Петербург. До Кареніної прийшла звістка, що з Вронським дійсно все добре. Вона відчула значне полегшення від цієї новини і від зізнання в зраді чоловікові.

Тим часом родина Щербацьких відпочивала в невеличкому німецькому місті. Князь невдовзі залишив доньку з дружиною, поїхавши в Карлсбад. Кіті розважала себе тим, що спостерігала за життям інших людей. Особливу увагу вона звернула на росіянку, що приїхала з мадам Шталь, хворою жінкою з вищого світу. Дівчина, що доглядала за нею не була ні ріднею, ні найманою робітницею. Кіті відчувала симпатію до Вареньки (так мадам називала помічницю) і вбачала в ній ідеал. Незабаром на водах завиднілися ще два нових обличчя – Микола Левін та Марія Миколаївна. Кіті засмутилися, коли дізналася, хто це був: по-перше, матір розповідала їй про недобру славу чоловіка; по-друге, він був братом Костянтина.

Кіті дізналася, що мадам Шталь при пологах втратила дитину і рідні, хвилюючись за здоров’я жінки, підмінили мертвий плід на доньку кухаря, Вареньку. Невдовзі про це стало відомо, проте дівчинку продовжували виховувати, наче рідну. Кіті зав’язала дружбу з Варенькою і з кожним днем вони ще більше зближувались. Дівчина справляла на Щербацьку великий вплив, особливо у релігійних уявленнях. Та невдовзі у Кіті закохався жонатий художник Петров, дівчина поступово відходила від цих поглядів. Князь Щербацький не схвалював нових уявлень доньки. Перед від’їздом Кіті з Варенькою помирилися. Дівчина нарешті одужала, стала спокійною, а спогади з Москви перестали її турбувати.

Частина 3

Наприкінці весни Сергій Кознишев приїхав у гості до брата, адже йому дуже подобалось сільське життя. Господар був дуже радий прийняти такого гостя, проте деякі непорозуміння між ними все ж виникали. Костянтина не розумів відношення брата до села, адже сам вбачав у ньому і радість, і страждання, і працю. Натомість його брат сприймав таке життя як відпочинок. Різні погляди вони мали і на народ. У суперечках зазвичай перемагав Сергій, бо він міг привести переконливі аргументи, а Костянтин не міг таким похизуватись. Господареві також не було приємно, що по буднях він працював, а брат відпочивав, проте все одно їхні стосунки залишились дружніми.

Одного разу Сергій Іванович побажав порибалити, тож господар із задоволенням відвіз брата на річку. Дорога їх пролягала через ліс. Весь час Сергій говорив про красу природи, проте Костянтину не подобались такі балачки, адже тоді вона переставала здаватися прекрасною. Протягом перебування біля річки Сергій насолоджувався риболовлею, хоча в нього і не було здобичі, а Костянтин хотів повернутися додому, адже мав дати розпорядження щодо господарських справ.

Брат говорив Левіну, що йому не слід було покидати роботу в земстві. Костянтина не хвилювала суспільна користь його як людини, з чим і сперечався Сергій. Після розмови брати вирішили поїхати додому. Костянтин почувався пригніченим, адже не міг донести свою думку до брата.

Останнім часом Левіну дуже подобалось косити, бо ця робота його заспокоювала і відволікала від поганих думок. Під час приїзду брата він покинув цю справу, адже вважав, що не буде гарним з його боку покинути гостя на цілий день. Після неприємної розмови біля річки Костянтин знову згадав про свою відраду. Брата здивувало рішення Левіна розпочати роботу з наступного дня, а тим паче на рівні зі звичайними селянами. Та Костянтин пояснив свою позицію: йому подобається така праця і фізичні навантаження гарно на нього впливають. Наступного дня Левін прокинувся рано. Він з усіх намагався косити гарно, аби не відрізнятися від селян. Він був задоволений тим, яку важку працю йому вдалось витримати, проте все ж був розчарований якістю своєї роботи. Настав час сніданку, тож Левін поїхав додому пити каву. Його брат щойно прокинувся і не встиг побачити Костянтина, адже перед тим, як гість одягнувся, господар поїхав на поле. Після сніданку Левін повернувся до роботи. Коли він косив, то ніби забував про реальне життя. Швидко промайнув час для Костянтина Дмитровича і незабаром він сів обідати разом з селянами.

У той час, коли Облонський прибув до Петербургу для виконання важливої справи – нагадати про себе в міністерстві – Доллі з дітьми переїхала в село Єргушеве (поряд з Покровським Левіна), аби зменшити витрати. Будинок був старим, проте Степан Аркадійович, відчуваючи провину перед родиною, подбав про комфорт та благоустрій. Тим не менш, Облонський у душі відчував себе холостяком і був радий від’їзду сім’ї. Доллі також подобалися зміни, адже так було краще для їхньої доньки, яка нещодавно перехворіла скарлатиною та мала змогу невдовзі побачити у себе в гостях. Спершу сільське життя здавалося для жінки дуже важким, проте згодом вона звикла і відчувала себе справжню господинею. Доллі відчувала себе по-справжньому щасливою.

Одного разу до сільського будинку Облонських завітав Левін. Він відповів своїм візитом на прохання Степана Аркадійовича допомогти його дружині (вона писала чоловікові про певні труднощі). Доллі вже сама вирішила господарські проблеми, а тому гість почав гратися з дітьми, що дуже сподобалось жінці. Після обіду між ними зав’язалася розмова по Кіті. Жінка розповіла, що незабаром сестра приїде до неї на все літо. Левін змінив тему і почав бесіду про свою сільське життя, проте самому була і страшно, і цікаво почути подробиці.

Доллі незабаром знову почала розмову за Кіті. Левіну приємно було почути, що здоров’я дівчини покращилося. Під час бесіди Костянтин Дмитрович зізнався Доллі, що не тримає зла на її сестру, хоча вона і відмовила йому. Доллі поцікавилась, чи приїде він до них, коли тут гостюватиме Кіті. Левін відповів відмовою, хоча зазначив, що спеціально уникати зустрічей з дівчиною не буде.

Костянтину Дмитровичу не дуже подобалось в гостях у Облонських, бо все йом здавалося занадто пишним і неприроднім. Коли Левін вже збирався їхати, то сталася неприємна подія – Грицько а Тетяна жорстоко побилися. Доллі засмутилися, а Костянтин Дмитрович намагався її заспокоїти, думаючи про себе, що він зможе краще виховати власних дітей. Через деякий час він попрощався та поїхав.

Одного разу Левін йшов після роботи на полі додому, та раптом він побачив, що йому назустріч їхала карета. Він побачив, зо в ній сиділа молода дівчина. Костянтин Дмитрович впізнав у ній Кіті. Він зрозумів, що вона їде з залізничної станції до будинку Облнських. Усі думки Левіна враз перестали бути важливим, а мрії про одруження на іншій перестали існувати. Тоді він зрозумів, що його не зможуть позбавити почуттів ні сільське життя, ні важка праця, бо єдине, чого він хоче – бути з Кіті.

Коли Анна розповіла Кареніну про зраду, то почала плакати. Жіночі сльози робили його розгубленим, тому і того разу він переборов свою злість і не зміг нічого сказати. Слова дружини завдали сильного болю Олексію Олександровичу, та одночасно він позбавився душевного тягаря, дізнавшись правду. Йому здавалося, що він завжди бачив у Карененій непорядну жінку. Олексія Олександровича не цікавила подальша доля сина, бо єдине, що його хвилювало – це збереження гідності серед його оточення. Він навіть думав про влаштування дуелі, та був занадто боязливим для цього. Інший вихід для нього – це розлучення, проте навіть тоді він був би не у вигідному положенні перед суспільством. Хоч він і не відчував нічого до своєї дружини, проте він більш за все не хотів, аби вона була разом з Вронським. Олексій Олександрович бажав, аби Анна поплатилася стражданнями за свою зраду. Зрештою він вирішив залишити все так, як є. Каренін знав, що від цього Анна буде нещасною, проте вважав, що вона сама в цьому винна.

У Петербурзі Олексій Олександрович вирішив написати дружині листа. У ньому йшлося про те, що Каренін не збирається розривати шлюб, аби зберегти родину для них та їхнього сина. До листа були прикріплені гроші для буденних витрат. Кареніну подобалось написане, адже він виставляв себе милосердною людиною. Олексій Олександрович з головою поринув у роботу, що допомогло йому на деякий час забути про дружину.

Кареніна була рада, що розповіла чоловіка правду і їй не доведеться більше брехати. У той же вечір вона бачилася з Вронським, проте не сказала про те, що трапилось між нею та її чоловіком. Анна боялася, що Олексій Олександрович вижене її з дому, та ще більше її непокоїло те, що почуття молодого офіцера охолонуть. Вранці Карененій принесли листівки, в якій Бетсі запрошує її на партію крокету. Жінка почувалася в безвихідному положенні, та його змінила згадка про Сергія. Анна вирішила, що тепер їй нічого не важливо, окрім сина, бо він є сенсом її життя. Карененій захотілося негайно взяти Сергія і поїхати куди-небудь – ця думка її заспокоювала. Анна планувала відправитись до Москви разом з сином та гувернанткою. Вона хотіла залишити лист Вронському та Кареніну, проте написала тільки чоловікові, бо не мала що сказати юнакові. Після цього Анна почала збирати речі.

Усі робітники будинку Кареніних готувалися до поїздки, збираючи речі господарці. Раптом прибув кур’єр Олексія Олександровича з листом. Анна прочитала його і тоді всі її мрії зруйнувалися. Вона проклинала чоловіка і не могла йому вибачити такого рішення. Слова в листі ображали її до глибини душі. Вона хотіла написати йому відповідь, проте розуміла, що не в силах змінити ситуацію. Від безсилля Анна заплакала. Прийшов лакей і попросив дати відповідь. Анна хотіла порадитись з Вронським, а тому вирішила поїхати до Бетсі, де вона могла його побачити. Кареніну жінка написала, що отримала його лист і потім віддала це кур’єру.

Анна приїхала до Бетсі на гру, проте Вронського там не було. Кареніна до цього сказала йому, що вона не завітає до Тверської, а тому юнак вирішив вчинити так само. Бетсі зрозуміла положення Анни у себе на прийомі, а тому допомогла жінці відправити Вронському лист. Кареніна написала, аби він приїхав о шостій годині до саду графині Вреде. Бетсі передала цей лист кур’єру. На прийомі Тверська познайомила Кареніну з декількома поважними гостями. Анну настільки захопила бесіда, що вона навіть думала ненадовго запізнитись на зустріч із Вронським. Проте коли вона згадала про те, що може очікувати її вдома, якщо вона не прийме ніякого рішення, то поспішила попрощатися.

Вронський на наступний день після перегонів прийнявся залагоджувати свої поточні справи і почав з фінансових. Розклавши всі рахунки, він зрозумів, що йому не вистачає грошей. Закінчивши з цим, Вронський почав думати про вчорашню розмову з Анною.

Олексій Кирилович завжди у своєму житті жив по власних правилах, які можна назвати суперечливими. Його відносини з Анною теж керувалися ними. Він поважав жінку і не міг допустити думки, аби суспільна думка її осуджувала. До Кареніна він ставився як до перепони на шляху до щастя. Вронський все обдумував слова, що він сказав Анні щодо розірвання шлюбу і почав сумніватися, чи правильно він зробив. Юнак не хотів кидати службу і вважав себе не готовим до батьківства. Після деяких роздумів він вирішив залишитися на роботі, бо вона йому не заважатиме. Після цього Вронський поїхав на зустріч з Анною.

Вронський сидів у кареті, з почуттям радістю від побачення з Анною, що от-от наближалось. Коли вони зустрілися, то жінка перш за все вибачилась за такий несподіваний виклик. Вронський зрозумів, що такі слова свідчать про лихі новини. Анна зізналася, що все розповіла Кареніну. Юнак почав підбадьорювати жінку, та вона не слухала. Анна знала, що не посміє піти проти волі чоловіка, проте якби Вронський запропонував втекти прямо зараз, то вона б погодилась, не зважаючи на сина. Та сталося не так. Коли Вронський прочитав лист чоловіка, то зрадів, адже думав, що написане в ньому неможливо здійснити через дуель (на думку юнака, вона була неминучою). Анна не стала його слухати і поділилися своїми переживаннями щодо подальшої долі Сергія. Вронський відповів, що він у вівторок буде в Петербурзі і все вирішиться. Анна була змушена попрощатися та їхати додому.

У вівторок третього червня Олексій Олександрович прокинувся із задоволенням, бо згадав свій вчорашній успіх на засіданні комісії. Він був неприємно вражений, коли йому доповіли про приїзд Анни – чоловік зовсім забув про це. Каренін не виходив до дружини, а тому вона набралась сміливості і сама пішла до його кабінету. Олексій Олександрович з суворим виразом обличчя посадив жінку. Вони почали розмову за їхню подальшу долю. Каренін закінчив тим, що Анна не може бачитись з Вронським. Ніхто не має запідозрити її в невірності і тоді вона зможе користуватися правами дружини, не виконуючи її обов’язків. Після цього Олександр Олексійович поїхав обідати, а Анна залишилась вдома.

Ніч роздумів для Левіна мала свої наслідки. Він остаточно розчарувався в сільському житті і не бачив більше в ньому сенсу. Ситуацію змінило і присутність поряд Кіті Щербацької. Хоча Доллі і просила його приїхати та знову зробити пропозицію (на думку жінки, дівчина погодилася би), та Левін відмовлявся. Він не хотів, аби Кіті з ним була тільки через те, що інший юнак їй відмовив. До того ж, Костянтин ще не пробачив її остаточно. Одного разу Доллі прислала лист, в я кому було прохання приїхати та привезти жіноче сідло. Левіна це обурило, адже він зрозумів, чого добивається жінка. Він надіслав сідло без листа, а сам поїхав до свого приятеля Свіяжського на полювання. Левін прагнув відволіктись від Кіті, господарських проблем, то ж таке рішення стало найкращим виходом.

Дорогою Левін зупинився у заможного селянина. За частуванням він розповідав про своє господарство, а Костянтин лише із захопленням слухав. Після цього він поїхав, переповнений позитивними враженнями.

Свяжський був на п’ять років старшим за Левіна і мав свою родину. У його домі жила і молода своячка, яка подобалась Костянтину. Він про це знав, та не хотів на ній одружуватись, навіть якщо б не був закоханий у Кіті. Прагнення Свіяжського та його дружини видати дівчину заміж за нього дещо псувало його перебування у них, проте приятель був дуже цікавою та розумною людиною, тож Левін із радістю завітав до цієї сім’ї. Після свого розчарування у сільському житті, чоловік хотів знайти відраду. Полювання не виправдало надій Левіна, проте все одно сподобалось йому. Після цього вся родина та декілька гостей вечеряли та вели бесіду, проте Костянтина не покидала думка про незручність перебування поряд із своячкою Свіяжського. Насичений день та цікаві розмови не давали Левіну спати цієї ночі. Він надихнувся розмовами про сільське життя, тож вирішив не кидати справу. Левін не думав їхати наступного дня, та вирішив, що так буде краще. По-перше, він прагнув якомога скоріше ввести в роботу новий проект. По-друге, він почувався некомфортно в присутності своячки.

Левін займався господарством і йому здавалося, що справи йдуть на успіх. У цих турботах промайнуло все літо. Наприкінці серпня Облонські поїхали до Москви. Левін думав, що втратив зв’язки з цією сім’єю через свою неввічливість, а також з родиною Свіяжських через те, що поїхав без попередження. Та це його більше не турбувало, адже він з головою поринув у написання своєї працію.

Одного разу в гості до Левіна завітав Микола. Хоч він і люби брата, проте спілкування з ним для Костянтина було тягарем. Та після зустрічі з Миколою його охопила жалість, адже чоловік мав жахливий вигляд від хвороби на сухоти. Микола розповів, що покинув Марію Миколаївну. Причиною стало те, що жінка доглядала за ним, наче за хворим. Микола розпитував Левіна про новини і Костянтин із задоволенням розповів, проте брата це не цікавило. Обидва чоловіки відчували, що бесіда не йде невимушено. Брати знали, що Микола невдовзі помре, проте не наважувались висловити свої здогадки вголос. Навіть коли Левін ліг спати, то думки не покидали його голову. Він прагнув зробити щось величне і залиши щось по собі, доки смерть не прийде і за ним. Наступного дня поведінка Миколи змінилася: він став дратівним і грубим. Він постійно дорікав братові за його плани і Левіну не вдалося його заспокоїти. Невдовзі після сварки Микола поїхав додому, поцілувавши на прощання Костянтина, наче вони бачаться востаннє. Через декілька днів Левін відправився закордон, аби ще більше часу та сил присвятити справі життя, поки в нього ще є час.

Побачення з сином справило на Анну величезний вплив. Вона зрозуміла, як сильно любить сина і не відчуває тих самих почуттів до доньки. Жінка хотіла бачити Вронського і наказала прислати за ним. Їй передали, що він приїде разом з гостем. В Анни було відчуття, що після приїзду до Росії він почав її уникати.

Після знайомства Анни з гостем, Вронський невдовзі знову поїхав у справах. Коли він повернувся, то Анни не було в готелі, що його дуже здивувала. Кареніна повернулася у супроводі тітки Облонської, яка мала погану славу. Незабаром у гості приїхав Тушкевич з дорученням від Бетсі. Тверська запрошувала Анну до себе, але жінка відповіла, що не може у зазначений час. На пропозицію Тушкевича відвідати театр Кареніна відповіла згодою, не дивлячись на застереження Вронського. Він вважав, що оточення негативно відреагує на її появу, а тим паче у супроводі Облонської, а тому сам відмовився їхати. Відчуваючи, що може знадобитись жінці, він відправився слідом за нею. У театрі Вронський спостерігав за Анною і став свідком суперечки між нею та Картасовою, після чого друга покинула залу. Ситуація була принизливою для Кареніною – це можна було побачити з її виразу обличчя. Вронський підійшов до коханою, проте вона не хотіла акцентувати увагу на нещодавній події.

Несподівано Анна зникла з театру і юнак застав її вже вдома. Вронський усіляко заспокоював ображену до глибини душі жінку і невдовзі після цього вечора закохані відправилися до села.

Частина 4

Подружжя Кареніних продовжувало жити в одному будинку і зустрічатися кожен день, аби не викликати підозри. Анна все ще зустрічалася з Вронським і чоловік знав про це. Ситуація була важкою для трьох, а особливо для жінки, та усі вірили, що все невдовзі зміниться.

У середині зими Вронському було доручено супроводжувати іноземного принца та показати йому Москву. Робота здалася Вронському важкою і неприємною, тож він зітхнув із полегшенням, коли поважний гість поїхав через тиждень. Коли Вронський повернувся додому, то отримав лист, в якому Анна писала про погане самопочуття та просила приїхати ввечері, оскільки до десятої години Кареніна вдома не буде. Юнак заснув від втоми і прокинувся, із жахом розуміючи, що запізнився. Він швидко зібрався і вже за десять хвилин до десятої був біля будинку Анни. Та трапилась неприємна подія: Вронський зіткнувся у дверях з Кареніним. Чоловік швидко покинув будинок, не відреагувавши на юнака, а той в свою чергу був невдоволений своїм принизливим положенням.

Під час зустрічі Анна була засмучена нещодавньою подією. Кареніна під час розмови з Вронським постійно дорікала Вронському, ревнощі охопили весь її розум. Хоч юнаку вона вже не так подобалась, як раніше, проте він знав, що цей зв'язок ніколи не розірве. Потім закохані розмовляли про чоловіка Анни і наслідки його рішення.

Їх бентежило нинішнє положення, та вони вірили у щасливе майбутнє. Анна була збентеженою і розповіла про нещодавній сон, який розтлумачили так, ніби вона помре під час пологів. Вронський усіляко заспокоював жінку, проте і сам відчув занепокоєння.

Після зіткнення з Вронським Олексій Олександрович відправився до опери, а коли повернувся, то юнака вже не було. Він дуже сердився на дружину і від цього не міг спати. Каренін прагнув покарати дружину – домогтись розлучення і відібрати Сергія. Думки настільки бентежили його, що він негайно відправився до кімнати Анни. Він із суворим виглядом дорікав дружині за її обман та безвідповідальність, а вони лише відповіла, що нічого не може з цим зробити. Олексій Олександрович повідомив Анні, що поїде в Москву і більше не повернеться, а тим часом його адвокат займатиметься розлученням, а син житиме у сестри. Каренін зізнався, що не любить Сергія і прийняв таке рішення тільки заради помсти.

Після зустрічі з адвокатом Олексій Олександрович ще раз переконався, що розлучення негативно відобразиться на його репутації. Крім того, доведеться залучати багатьох людей з його оточення.

Після засідання комісії Олексій Олексндрович взявся виконувати важливу справу, у ході якої мав побувати у різних кутках імперії. Спочатку він завітав на три дні до Москви, де зустрів родину Облонських. Олексій Олександрович не хотів нікого бачити, а особливо брата дружини, тож усіляко відмовлявся від пропозицій Степана Аркадійовича пообідати.

Наступного дня Облонський заїхав у театр до танцівниці Маріїї Чібісової, його молодої коханки. Після цього він відправився до магазину, аби купити найкращі продукти для званої вечері. Облонський о дванадцятій годині був уже у готелі, де мав побачити Левіна, який щойно приїхав із закордону; свого начальника; Кареніна, аби запросити його на обід. Стіву бентежило лише дві речі: грубе привітання Олексія Олександровича минулого вечора та страх нового керівника, який за чутками був суворою людиною. Та невдовзі Облонський збагнув, що причиною такої поведінки Кареніна були напружені відносини між ним та Анною, а боязнь начальника минула, коли він познайомився з ним ближче. Степан Аркадійович лише на хвилинку заглянув до Левіна, проте затримався у старого товариша на цілу годину, тож незабаром поспішив навідати Олексія Олександровича.

Ти часом Каренін писав листа до адвоката щодо його розлучення з Анною, вклавши у конверт три любовних листа жінки до Вронського, які могли б підтвердити її зраду. У цей момент увійшов Степан Аркадійович. Олексій Олександрович сказав йому, що змушений відмовити у запрошенні на обід, оскільки невдовзі він розірве зв’язки з Анною, тож більше не буде ріднею Облонським. Степана Аркадійовича вразила ця новина, проте його відношення до чоловіка не змінилося. Він лише попросив його перед розлученням поговорити з його дружиною Доллі. Каренін погодився і вирішив поїхати на обід до Облонського.

На прийомі в Стіви було багато поважних гостей – Кознишев, Пєсцов, Каренін, Туровцин, родина Щербацьких та інші. З приїздом Степана Аркадійовича усі присутні повеселішали і у домі лунала жвава бесіда. Костянтин Левін запізнився на обід і не міг стримати переживань від майбутньої зустрічі з Кіті. Дівчина чекала його, переборюючи свій страх і сором. Левін розповів Кіті, що бачив її, коли вона їхала до Єргушового. Після цього Облонський познайомив Левіна з Кареніним, та виявилось, що вони вже бачились у потязі, коли їхали в Москву. Під час обіду Костянтин з Кіті сиділи поряд і весь час розмовляли. Вони не брали участі у світській бесіді, бо в цей час ділилися один з одним останніми подіями.

Доллі була впевненою у порядності Анни, а тому незабаром підійшла до Кареніна з наміром поговорити. Вона спитала про самопочуття його дружини і поступово перевела бесіду на тему зради. Доллі не хотіла вірити словам Олексія Олександровича, проте їй стало жаль його. Вона сказала, що розлучення – це не християнський вчинок, який погубить Анну. Доллі не могла цього допустити, оскільки свого часу Кареніна надала їй сили пережити зраду Степана Аркадійовича. Олексій Олександрович відповів, що не зможе жити з людиною, яку ненавидить. Після цих слів він попрощався з жінкою і поїхав.

Між Кіті та Левіном була повна гармонія та взаєморозуміння. Вони продовжили розмову за гральним столом, де дівчина крейдою малювала різні візерунки. Бесіда була про роль жінки у суспільстві. Левін настільки боявся залишитися без Кіті, що наважився на відверте питання. Він написав крейдою абревіатуру, у якій зашифровувалось питання: «Коли ви мені відповіли: – цього не може бути, це означало ніколи чи тоді?». Кіті відповіла схожим посланням, яке розтлумачувалось, ніби вона не могла вчинити інакше. Левін з обережністю спитав, як би вона відреагувала тепер. Кіті написала крейдою, щоб він її пробачив за тодішню відмову. Костянтин був дуже напруженим, проте відповів, що це не має сенсу, оскільки весь цей час він все одно її кохав. Він писав довге звернення, а дівчина, навіть не дочитавши його, накреслила на столі: «Так». Левін піднявся і проводив Кіті до дверей. Їхня розмова розставила всі крапки над «і»: дівчина кохає Костянтина і вранці повідомить батькам, що він завтра завітає до них.

Левін не міг дочекатись нового побачення з коханою. Присутні бачили радість у його очах і швидко здогадалися, що послугувало її причиною. Левіна ображало, коли хтось говорив про Кіті та його кохання до неї, адже Костянтину здавалося, що такі балачки паплюжать його почуття. Він вирішив приєднатися ц до брата Сергія, аби не залишатись наодинці зі своїми думками. Левін відправився на засідання комісії і зустрівся зі старим приятелем Свіяжським, до якого і відправився цього вечора. Костянтин ледве заснув і прокинувся о сьомій годині ранку в очікуванні відповідального дня.

На вулиці не було ні душі, коли Левін підійшов до дому Щербацьких. Він повернувся до свого будинку випити кави і о десятій годині вдруге навідав родину коханої. Він розумів, що має прийти не раніше, ніж через дві години, аби не здатися невихованим перед оточуючими. Увесь день Левін не їв і дві доби не спав, проте виглядав дуже свіжим і бадьорим. Після прогулянки містом прийшов час відправитись до Щербацьких. Левіна зустрів швейцар, який начебто знав про те, що це не перший його візит за сьогодні. Коли він побачив Кіті, то вона підбігла до нього і зустріла поцілунком. Дівчина також не спала всю ніч, а батьки раділи такому щастю доньки, тож без роздумів погодились на шлюб. Левін не міг отямитись від щастя.

Костянтину хотілося зіграти весілля прямо на наступний день, проте батьки Кіті лише посміялися з такого бажання. Підготовка свята потребувала часу, та Левіна не могла засмутити така звістка. Коли закохані залишилися наодинці, то Костянтин зізнався Кіті, що він не такий безневинний, як вона і, крім того, невіруючий. Левін без усіляких сумнівів віддав їй свій щоденник, аби між ними не залишалось таємниць. Коли він знову завітав до Кіті, то вона веліла забрати цю жахливу книгу. Її збентежило те, що було там написано, проте вона пробачила коханого. Дівчина сказала, що все одно згодна вийти за нього заміж. Після цього Левін ще більше почав цінувати кохану.

Від слів Доллі Олексію Олексндровичу стало прикро за нинішнє положення. У готельний номер йому принесли дві телеграми. Перша говорила про те, що його суперника назначили на посаду, про яку так мріяв Олексій Олександрович. Друга звістка була від дружини. Вона писала, що помирає і просить його приїхати, аби вона могла попросити в нього пробачення. Він посміхнувся, оскільки вважав, що Анна вирішила його повернути в такий хитрий спосіб. Та думка про те, що це може бути правдою, змусила його негайно відправитись до Петербургу. Коли він приїхав додому і почув від швейцара, що здоров’я Анни поліпшилось, то зрозумів, як сильно бажав її смерті. На вішаку він побачив офіцерське пальто, тож одразу збагнув, що Вронський також тут. Юнаку було не по собі поряд з Кареніним і він звернувся до нього зі словами, що той може робити з ним, що забажає. Олексій Олександрович бачив сльози на його обличчі, проте не відповів нічого, поспішаючи до кімнати Анни. Каренін взяв її за руку і слухав, як жінка вибачалася і просила подати руку Вронському. Чоловік заплакав, обійняв хвору жінку і підійшов до юнака, аби виконати прохання дружини. Лікарі стверджували, що в Анни пологова гарячка і є лише один шанс зі ста, що вона виживе. Ввечері вона лежала безсила на ліжку і Вронський поїхав додому. Зранку він повернувся і Олексій Олександрович попросив його залишитися, бо Анні він може знадобитись. Четвертого дня Каренін вирішив щиро поговорити з Вронським і зізнатися, що він потрібен дружині, тож не збирається тепер розлучатися. Чоловік говорив зі сльозами на очах і просив юнака залишити його наодинці з Анною. Вронський не розумів цих почуттів чоловіка, проте невдовзі покинув дім.

Юнак відчував себе приниженим після розмови з Кареніним. Хвороба Анни змусила його поглянути на їхні почуття з іншого боку і зрозуміти, наскільки сильно він її кохає. Від безсилля, яке було наслідком відсутності сну протягом трьох діб, він впав на ліжко. Проте Вронський не міг відпочити, оскільки нав’язливі думки заполонили його розум. Він не знайшов кращого виходу, як узяти револьвер та вистрілити собі у серце. Вронський не влучив у ціль, проте все одно поранив себе. Він впав на підлогу і почав стікати кров’ю. Його знайшов слуга, який настільки злякався, що покинув господаря, аби покликати на допомогу. Уже через годину брат із дружиною Варею та лікарями прибули до його будинку і залишились доглядати за ним.

Каренін навіть уявити не міг, що йому буде щиро шкода дружину. Він пробачив і її, і Вронського, переосмислив і своє ставлення до сина. Наприкінці лютого доньки Анна (назвали так само, як і матір) захворіла. Дізнавшись про це, княгиня Тверська поспішила навідати Кареніних. Перебуваючи в гостях, Бетсі намагалася влаштувати побачення Анни з Вронським, проте сама жінка відмовилась. Олексій Олександрович почув це і зрозумів, що може довіряти дружині, хоча розумів, що вона все ще кохає офіцера. Тверська і до нього зверталася з проханням дозволити приїзд Олексія, проте він ввічливо наголосив, що Анна може самостійно приймати рішення.

Кареніна докоряла собі за те, що вона погана дружина і матір. Її пригнічений настрій передавався і чоловікові, який вважав себе безсилим у даній ситуації. Невдовзі до Кареніних приїхав Степан Аркадійович. Бетсі натякнула йому, що щастя його сестри можна здобути лише через розлучення. Облонський у розмові з Анною усіляко намагався переконати її в цьому, а коли в нього не вийшло, то чоловік пішов до Олексія Олександровича. Тим часом Каренін написав у листі все те, що хотів сказати Степан Аркадійович, з бажанням віддати його Анні. Облонський відмовив його, бо тоді жінка ще більше докорятиме собі за його великодушність. Стіва наголосив, що рішення про розірвання шлюбу має прийняти лише Каренін. Чоловік хоч і не хотів цього, проте був змушений погодитись.

Вронський невдовзі одужав після поранення. Він вважав, що своїм вчинком виправдався перед суспільством. Йому запропонували поїхати у відрядження в Ташкент і Вронський погодився. Перед цим він хотів побачити кохану, тож коли Бетсі повідомила, що Каренін вирішив розлучитися, юнак стрімголов поїхав до неї. Анна щиро відповіла на ніжні почуття офіцера, але повідомила, що відмовиться від розлучення. Коли вона одужала, то разом із Вронським поїхала закордон, а Каренін залишився вдома з сином.

Частина 5

Закохані Костянтин та Кіті хотіли організувати весілля до посту, тож необхідно було поспішити. Левін не міг думати про святкові клопоти, адже все ще був окрилений своїм щастям. Він робив все, що йому говорили, з усім погоджувався. Степан Аркадійович порадив йому відправитись після одруження закордон, проте Кіті наполягла на тому, щоб поїхати у село. Дівчина знала, що там у нареченого господарство, яке для нього було дуже важливим, хоч сама і не розуміла такої пристрасті. Стіва також нагадав товаришу, що йому перед вінчанням обов’язково треба сповідатись. Облонський допоміг в організації цього обряду, проте Левіну, як людині невіруючій, участь в подібних заходах давалася важко. Чоловік зізнався служителю, що йому властиві сумніви щодо існування бога. Священик відповів, що в майбутньому Левін матиме дітей, тож повинен вирішити, що розповідатиме їм про устрій світу. Повернувшись додому, Костянтин був безмежно щасливий, що обряд закінчився і при цьому йому не довелось брехати.

За весільною традицією Левіну було заборонено бачити наречену до свята, тож він обідав у колі трьох своїх приятелів. Холостяки кепкували з товариша, ніби це його останні дні на волі. Левін не прийняв до уваги ці слова, бо справжнє щастя вбачав у коханні, а не у свободі. Після обіду та від’їзду гостей Костянтин залишився наодинці зі своїми думками і йому почало здаватися, що почуття Кіті несправжні. Сумніви настільки охопили його розум, що він негайно вийшов із будинку та відправився до нареченої. Кіті не очікувала побачити Костянтина, та коли дізналася про причину його візиту, гірко заплакала. Вона невдовзі переконала Левіна у щирості своїх почуттів і закохані помирилися. Чоловік поїхав додому, де його чекали Облонські, аби благословити на шлюб.

Біля церкви стояв величезний натовп в очікуванні наречених, які запізнювались. Гості почали турбуватися, бо припускали, що щось могло статись. Кіті була повністю готовою до церемонії і очікувала вдома звістки про приїзд до церкви Левіна. Тим часом Костянтин бігав у панталонах по кімнаті і нарікав на своє жахливе положення. Степан Аркадійович, що знаходився у той день з нареченим, усіляко заспокоював його. Виявляється, що слуга наказав відправити усі речі до Щербацьких, куди господар переїжджав, залишивши костюм і зовсім забувши про сорочку. Левін вже відправив по нову, проте у неділю всі магазини були закриті. Костянтина дуже непокоївся за Кіті, яка в той момент його чекала. Нарешті привезли сорочку і Левін стрімголов побіг до карети.

Левін розповів Кіті про причину свого запізнення, а вона з посмішкою відповіла, що думала, ніби він хотів втекти. Того дня Костянтину кохана здавалася неймовірно гарною, хоча гості відмітили, що дівчина в останні дні погано виглядала. Під час церемонії обидва наречених думали про своє минуле і не могли повірити у своє щастя. Після закінчення закохані відчули, наскільки зблизились і ввечері того ж дня поїхали вдвох у село.

Анна з Вронським за три місяці встигли побувати у багатьох містах Європи, та вирішили зупиниись у невеличкому італійському містечку. Одного разу юнак зустрівся зі своїм товаришем Голинещевим, з яким колись навчався. Хоча Вронський і не хотів приймати гостей, проте щиро зрадів старому приятелю. За весь час перебування закордоном юнак звик оцінювати людей за одним критерієм – ставленням до Анни. На його думку, поважна людина не задаватиме зайвих питань і вважатиме, що таку тему недоречно обговорювати. Голинещев був саме таким, а тому юнак без вагань познайомив його з коханою. Гостя вразила краса Анни і простота, з якою вона ставилась до життя. Незабаром зав’язалася бесіда між присутніми, у ході якої Голинещев розповів про історичну статтю, над якою зараз працює.

Анна протягом цих трьох місяців відчувала себе безмежно щасливою, а спогади про чоловіка не турбували її. Хоч Анна і хотіла приректи себе на страждання шлюбом з Кареніним, та зараз була надто окриленою почуттями і радістю. Навіть розлука з сином не здавалася їй тягарем, бо Сергія замінила донька, якій жінка приділяла багато уваги. Анна все більше закохувалася у Вронського, та сам юнак, не дивлячись на здійснення своєї мрії, не був повністю задоволений. Він відчував нудьгу, бо шістнадцять вільних годин закордоном було нічим зайняти. Юнак звик, що у Петербурзі він насолоджувався своїм холостяцьким життям, та зараз такі розваги ображали Анну. Вронський намагався займатися і політикою, і письменництвом, та зупинився на живописі, оскільки ще з дитинства мав до цього хист.

Одного разу Вронський прочитав вітчизняну газету, в якій йшла мова про незаможнього художника Михайлова, що жив в одному місті з ним та багато років працював над однією картиною. Після довгих розповідей Голнищева про цей витвір мистецтва, юнак вирішив побачити його на власні очі. Вронський також захотів замовити у художника портрет Анни. Жінка не вважала цю думку доречною, адже їй дуже подобалась картина з її зображенням, яку написав сам юнак. Невдовзі присутні вирішили навідати митця і вже через годину були біля його будинку.

Коли до художника завітали гості, митець був у роботі. Він щиро вірив, що немає картини кращу за ту, над якою він працює. Усі зауваження щодо свого витвору він сприймав болісно, проте завжди прислуховувався. Гості хотіли побачити картину, тож невдовзі Михайлов виконав їх прохання. Не дивлячись на те, що художнику не дуже симпатизували росіяни, Анна з Вронським йому сподобались. На картину із зображенням яскравого релігійного сюжету гості дивилися більше хвилини, не промовивши і слова. Така пауза була нестерпною і Голенищев невдовзі її перервав приємними для митця відгуками про побачене на полотні. Художник був безмежно радий почутому, а особливо зауваженнями, які вважав дуже доречними. Анна і Вронський підтримали розмову похвалою (хоча і не були особливо вражені), після чого усі присутні почали жваво обговорювати сюжет картини. Михайлов показав гостям й інші свої роботи. Вронському припала до душі одна картина із зображенням рідних пейзажів, тож він хотів її купити. Гості, повернувшись додому, були особливо веселими, адже талант художника справив на них неабияке враження.

Михайлов продав свою картину Вронському і незабаром розпочав роботу над портретом Анни. Після п’ятого сеансу картина справила приголомшливе враження. Вронського вразила краса зображення і він зрозумів, що Михайлов наділений справжнім талантом, тож юнаку не варто навіть намагатися займатися живописом. Коли художник закінчив портрет, то Вронський з Анною були щасливими не тільки від отримання шедевру, а й від того, що більше не зустрічатимуться з митцем. Михайлов був неприємною людиною і до оточуючого світу ставився вороже. Вронський ще недовго продовжував заняття живописом і після цього життя в Італії здавалося йому ще більш нудним, тож він вирішив поїхати у село в Росії. Юнак планував відправитись з Анною спочатку до Петербургу (залагодити поточні справи), а літо провести у його родовому маєтку.

Левін з Кіті були вже одружені три місяці. Чоловік був щасливим, проте не так, як того очікував. Його подружнє життя почало складатися з дрібних клопотів, суперечок і ревнощів, які раніше він зневажав. Левін мріяв, що Кіті буде достатньо лише його кохання, проте забув про те, що вона мала працювати. Йому було дивно дивитись на те, як поважна княжна турбувалася про господарство, хоча її поради слугам були зовсім безглуздими. Левіну здавалася милою така діяльність Кіті, хоча вона і суперечила його ідеалам. Не оминули подружжя і сварки, які завжди закінчувались примиренням. Лише через три місяці пристрасті вщухли і закохані жили спокійніше.

Левін знову повернувся до написання своєї книги. Він вважав, що йому необхідно більше часу приділяти цій діяльності, та йому заважала дружина. Левін не винив її, а лише вважав, що повинен бути більш рішучим і незалежним. Незабаром до родини прийшло два листа. Один з них був для Кіті від Доллі, бо жінки регулярно ділились останніми новинами. Другий лист, безграмотний, був від Марії Миколаївни, колишньої коханки брата. Жінка писала, що повернулася до Миколи, та чоловік незабаром помре, тож Левіну необхідно приїхати. Кіті хотіла відправитись з коханим, проте його тільки обурила ця звістка, бо він вважав, що дружина це робить лише для того, щоб не залишатись вдома наодинці. Подружжя посварилося, адже Костянтин не бажав, щоб його жінка була в товаристві Марії Миколаївни, проте був змушений погодитись на примху дівчини, аби не засмучувати її.

Старий готель, де лежав Микола, справив на Левіна жахливе враження. Чоловік сердився на дружину через те, що вона поїхала з ним, бо тепер він мав піклувався не про брата, а про неї. Гостей одразу зустріла Марія Миколаївна і розповіла про поганий стан здоров’я Миколи. Коли Левін зайшов у кімнату хворого, то відчув жахливий сморід і побачив страшне тіло, що було за один крок від смерті. Після короткої розмови з братом, Костянтин вийшов, ніби бажаючи провідати дружину. Насправді він мав перевести подих і відмовити Кіті від візиту до брата. Невдовзі жінка все ж вмовила чоловіка побачити хворого, мотивуючи бажання тим, що може виявитися корисною.

Костянтину було важко знаходитись в присутності брата, оскільки неминучість смерті наповнювала всю кімнату. Кіті відреагувала на ситуацію по-іншому і намагалася допомогти Миколі. Вона забезпечила візити лікаря, привела до ладу кімнату і попіклувалася про чистоту хворого. Микола був вдячний Кіті, адже йому стало набагато краще. Дівчина допомогла організувати і обряд соборування. Хоча Левін і не вірив в одужання брата проте також був вдячний дружині за допомогу.

Чоловік не міг дивитися на те, як в очах Миколи з’явилася пристрасть до життя, адже тоді буде ще важче прийняти смерть. Та незабаром надія на одужання зникла через погіршення стану здоров’я. З кожним днем страждання хворого збільшувались і усі почали бажати лише одного – смерті Миколи, аби його муки закінчились. Наостанок Левін примирив братів, хоча Сергій не зміг приїхати особисто, а тільки відправив листа. Невдовзі захворіла Кіті. Лікарі пояснили причину недуги – надмірна втома. Не дивлячись на хворобу, дівчина навідала Миколу. Після цього у той же день чоловік помер. Левіна охопив страх перед неминучістю закінчення життя, та відчув, що кохання до дружини допомагає йому перебороти ці почуття. Любов до життя подарувала йому приголомшлива звістка – Кіті вагітна.

Олексій Олександрович почувався розгубленим після того, як дізнався, що Анна більш за все бажає, щоб він її залишив у спокої. Каренін не міг збагнути усіх змін, що сталися в його житті, а тому не хотів з ними миритися. Його любов до дитини і прощення дружини обернулися для нього ганьбою. Перші два дні після від’їзду Анни Олексій Олександрович приймав гостей, їздив на роботу, ніби нічого не відбулося. Та ніхто не знав, яких величезних сил йому коштувало зберігати спокій. Каренін не хотів нікого бачити, бо в очах оточуючих бачив презирство. Душевний стан погіршував і той факт, що йому ні з ким поділитися своїми переживаннями.

Каренін виріс сиротою: батька не пам’ятав, а матір невдовзі померла. Його виховав дядько, поважний службовець, який і допоміг племіннику збудувати кар’єру. За весь час навчання і роботи Каренін не зміг знайти друзів, а найближчою людиною залишався брат, який помер одразу після одруження Олексія Олександровича. Анну чоловік не кохав, проте був сильно до неї прив’язаний.

Про Лідію Іванівну Каренін зовсім забув, проте жінка пам’ятала про нього. Вона завітала до нього саме в той момент, коли Олексій Олександрович відчував глибокий відчай. Каренін відкрив їй свою душу, а графиня змогла підтримати його щирим словом. Лідія Іванівна вирішила допомагати родині і першим її кроком стала бесіда з Сергієм. Вона сказала хлопчику, що його батько святий, а матір померла. Після цього жінка взяла все господарство у свої руки.

Лідія Іванівна вийшла заміж молодою дівчиною за багатія. Він покинув її вже через два місяці, та офіційно вони так і не розлучились. З тих пір графиня часто закохувалась, та після зближення з Кареніним вона зрозуміла, що лише до нього мала справжні почуття. Через це вона стала носити більш вишуканий одяг і з хвилюванням у серці споглядати на Олексія Олександровича. Подумки жінка мріяла про те, аби пов’язати з ним життя. З приїздом Анни та Вронського до Петербургу, графиня усіляко намагалася уникнути зустрічі Олексія Олександровича з ними. Одного разу жінка отримала лист від Кареніної, в якому вона просила про допомогу – забезпечити побачення з сином. Лідію Іванівну обурило написане в листі, тож вона залишила посильного без відповіді. Після цього жінка відправила записку Олексію Олександровичу, аби зустрітись з приводу важливої справи.

Олексій Олександрович отримав нову службову нагороду, проте колеги не дослухалися до нього і перестали поважати. Чоловік не помічав цього і був безмежно радий ордену. На зустріч Лідія Іванівна вишукано одяглась, аби справити на Кареніна враження. Після недовгої розмови про Сергія графина сповістила Олексія Олександровича про отриманий лист. Кареніна схвилювали спогади про дружину, проте він очікував такого жесту з її сторони.

Олексій Олександрович з графинею перемістились у кабінет жінки для продовження розмови. Лідія Іванівна прочитала лист і по закінченню почала засуджувати дії Анни. Чоловік не сильно переймався, оскільки пробачив її, а любов матері до сина цілком здавалася йому цілком зрозумілою. Лідія Іванівна порадила відмовити Кареніній, бо така зустріч негативно вплине і на нього, і на Сергія. Коли Олексій Олександрович погодився з графинею, вона написала відповідь Анні. Цим листом вона бажала виконати свою потаємну мрію – причинити Кареніній біль. Того вечора Олексій Олександрович згадував зізнання дружини, своє рішення про збереження шлюбу і сором охопив весь його розум. Чоловік, переконуючи себе, що живе для вічності, відганяв від себе негативні думки і повернувся у колишній стан спокою.

Сергій не вірив у смерть матері, тож підсвідомо вбачав Анну у жінках, що були чимось не неї схожі. Батько і вчитель були незадоволені навчанням хлопця. Він ріс здібною дитиною, проте не цікавився тим, що йому пропонували. Перед сном Сергій кожен день молився за повернення матері і відчував її присутність поряд із собою.

У Петербурзі Анна з Вронським зупинились у кращому готелі, проте на різних поверхах. Юнак одразу відправився до свого брата, де зустрів і матір. Родичі розпитували Вронського про поїздку закордон, проте оминали тему його супутниці. Юнак бажав, аби до Анни відносились так, ніби вона його дружина, та лише старший брат підтримував його. Матір не любила Кареніну, бо вважала, що вона заважає його кар’єрі. Вронський сподівався на дружину брата Варю (жінка доглядала юнака, коли той був поранений), проте розчарувався. Вона відмовилася прийняти Анну в своєму домі, адже це негативно відзначилося би на репутації родини. Тоді Вронський зрозумів, що Петербург став для нього чужим містом. Ще більше його турбував настрій Кареніної, що постійно змінювався.

Однією з причин приїзду Анни до Росіїї було побачення з Сергієм. Вона вважала неприпустимим візит додому без попередження, проте ще більше не хотіла листуватися з цього приводу з чоловіком. Коли вона дізналася про близькі стосунки Лідії Іванівни з чоловіком, то вирішила написати їй, сподіваючись на позитивну відповідь Олексія Олександровича. Вона ніколи ще не почувалася такою приниженою, як тоді, коли почула відмову. Вона не могла поділитися своїм горем з Вронським. Анна придбала подарунки Сергію і вирішила, що рано-вранці, коли Каренін ще буде спати, навідає сина. Наступного дня жінка виконала свій план: слуги її пропустили без зайвого галасу і вона нарешті побачила дитину. Анна не могла намилуватися сином, а той все кричав від радості, що знав, ніби вона жива. Слуги турбувалися, щоб жінка не зустрілася з Олексієм Олександровичем, тож няня попередила гостю. Кареніна ще стільки хотіла розповісти хлопцю, проте не встигла. На прощання жінка сказала, щоб Сергій поважав батька, бо він набагато шляхетніший від неї. Анна швидко вийшла з кімнати, забувши навіть подарувати іграшки, при цьому зустрівшись з чоловіком.

Побачення з сином справило на Анну величезний вплив. Вона зрозуміла, як сильно любить сина і не відчуває тих самих почуттів до доньки. Жінка хотіла бачити Вронського і наказала прислати за ним. Їй передали, що він приїде разом з гостем. В Анни було відчуття, що після приїзду до Росії почав її уникати.

Після знайомства Анни з гостем, Вронський невдовзі знову поїхав у справах. Коли він повернувся, то Анни не було в готелі, що його дуже здивувало. Кареніна повернулася у супроводі тітки Облонської, яка мала погану славу. Незабаром у гості приїхав Тушкевич з дорученням від Бетсі. Тверська запрошувала Анну до себе, але жінка відповіла, що не може прийти у зазначений час. На пропозицію Тушкевича відвідати театр Кареніна відповіла згодою, не дивлячись на застереження Вронського. Він вважав, що оточення негативно відреагує на її появу, а тим паче у супроводі Облонської, а тому сам відмовився їхати. Відчуваючи, що може знадобитись жінці, він відправився слідом за нею. У театрі Вронський спостерігав за Анною і став свідком суперечки між нею та Картасовою, після чого друга покинула залу. Ситуація була принизливою для Кареніної (це можна було побачити з її виразу обличчя). Вронський підійшов до коханої, проте вона не хотіла акцентувати увагу на нещодавній події. Несподівано Анна зникла з театру і юнак застав її вже вдома. Вронський усіляко заспокоював ображену до глибини душі жінку і невдовзі після цього вечора закохані відправилися до села.

Частина 6

Долі проводила літо разом з дітьми у Левіних, оскільки дім Облонських був у жахливому стані. Степан Аркадійович схвалив рішення дружини, проте сам через справи на роботі не приїхав. У Левіних в будинку гостювало ще багато людей: княгиня Щербацька, Варенька та Сергій Кознишев (брат Левіна). Костянтинові було не дуже зручно в присутності сторонніх, проте це приносило задоволення дружині, тож він змирився. За обідом Варенька запропонувала піти з дітьми по гриби, та раптово Кознишев висловив бажання до них приєднатися. Доллі та Кіті зрозуміли, що причиною цьому стала закоханість чоловіка у дівчину.

Після обіду жінки сиділи на терасі, розмовляли про Вареньку з Кознишевим і незабаром усі втрьох згадали про початок стосунків зі своїми чоловіками. Кіті думала про те, як добре склалися обставини, що вона тепер разом з Левіним, а не з Вронським. Доллі погодилася з сестрою, проте матір досі вважала юнака кращою партією для доньки. Княгиня Щербацика негативно відзивалася про Анну, оскільки вважала, що вона забрала чуже щастя, тож нехай тепер страждає.

Сергій Іванович потайки милувався красою Вареньки. Чоловік вирішив піти по гриби один і роздумував про своє минуле. Він згадував свою колишню кохану Марію, яка трагічно загинула. Тоді він і подумати не міг, що знову зможе відчувати симпатію. Варенька здавалася йому ідеальною: молода, проте мудра; не любила світське життя, хоча і гідно трималася в подібному оточенні; релігійною не на словах, а на вчинках. До того ж, дівчина була сиротою і не передала б Кознишеву на утримання усю її сім’ю. Сергія Івановича бентежив лише його вік, проте він вирішив ризикнути і зізнатися дівчині у своїх почуттях. Він повторював у голові слова, які б хотів сказати і вже наближався до Вареньки, яка в цей час гуляла з дітьми в лісі. Дівчина розуміла причину візиту Кознишева і потайки раділа. Їй треба було б мовчати, та вона ненароком почала говорити про гриби. Сергій Іванович засмутився і більше не повертався до свого прагнення висловити почуття. Дівчина кохала його і вважала за честь стати дружиною такого чоловіка, а особливо після її принизливого положення у пані Шталь. Коли Кознишев продовжив розмову про гриби, то вона зрозуміла, що момент втрачений і змирилася з цією думкою. Сергій Іванович думав, що виною цьому є його почуття до померлої Марії, яку він досі не забув. Коли вони повернулися додому, то Кіті з Левіним зрозуміли по їх обличчям, що надія на зізнання не виправдалася.

Незабаром до будинку Левіних мав завітати Степан Аркадійович і князь Щербацький. Облонський приїхав, проте з іншим гостем – Василем Весловським. Він був вишуканим юнаком і одночасно приходився родичем сім’ї Щербацьких. Раптово настрій Левіна змінився, адже він так хотів побачити князя, а замість нього приїхала зовсім чужа для нього людина. Йому стало огидне все його оточення: Костянтина дратувало, що Облонський поцілував руку Кіті, адже невідомо, скільки разів він це зробив до неї; Доллі здавалася йому фальшивою, адже вона не вірила у кохання чоловіка і все одно продовжувала шлюб; княгиня Щербацька йому не сподобалась манерами, з якими вона вітала непроханого гостя; Кознишев обурив тим, що лицемірно ставився до Степана Аркадійовича; Варенька не сподобалась, тому що своєю поведінкою показувала своє пристрасне бажання вийти заміж. Найбільше він розчарувався Кіті, яка полинула у атмосферу свята. Невдовзі Левін покинув гостей, аби відволіктися і зайнятися господарськими справами. Кіті відчувала, що з чоловіком не все гаразд, але не звернула на це особливої уваги.

За столом гості жваво обговорювали різні теми. Незабаром Весловський почав розмову за Анну з Вронським, до яких нещодавно навідувався. Кіті з захопленням і хвилюванням дивилася на Василя і це не пройшло повз очей Левіна. Чоловіка охопили ревнощі і він зробив висновок, що його дружина закохалася у Весловського. У свою чергу Василь не помічав хвилювання, яке він спричинив своїм візитом, тож продовжував лагідно відноситись до Кіті. Ввечері подружжя Левіних залишилося наодинці, тож чоловік розповів дружині все, що думає з приводу нового гостя. Спочатку дівчину обурювали ревнощі чоловіка, та згодом вона була ладна віддати все, аби переконати Костянтина у своєму коханні. Після щирої розмови подружжя примирилося і Весловський став здаватися дрібницею, не гідною сварок.

Рано-вранці чоловіки відправилися на полювання. Левін і Облонський відчували захоплення від майбутнього відпочинку і відсторонення від буденних справ. Василь, на відміну від попутників, був дуже веселий і багато розмовляв. Левіну сподобався юнак, хоча він і вважав недоречним його занадто радісне ставлення до життя. На початку полювання Костянтин поступався місцем гостем, а сам залишався осторонь. Невдовзі це йому набридло і він, залишивши замість себе Веслевського, а сам поспішив із собакою на болото. Задоволення від полювання перервав Василь, який застряг разом з конем у багнюці. Протягом прогулянки Весловський постійно потрапляв у халепи і його постійно витягували з них, як і цього разу. Левін не ображався на юнака, бо вважав, що і так занадто багато на нього злився без причини. З приїздом додому ревнощі знову нагадали про себе. Відверта розмова між подружжям змусила Кіті плакати, пригадуючи, як добре їм було вдвох. Левін після цього звернувся за порадою до Доллі. Жінка сказала, що не тільки вона помітила залицяння з боку Василевського. Костянтин вирішив негайно прогнати юнака, а Доллі усіляко зупиняла його. Левін пішов до Василя і сказав, що він більше не може залишатися в їхньому домі, і карета вже чекає на нього біля будинку. Облонських обурив вчинок Костянтина, та і сам чоловік докоряв собі за таку грубу поведінку. Та невдовзі усе в домі повернулося на колишні місця і радісний настрій охопив і гостей, і господарів.

Доллі давно хотіла навідати Анну, тож виконала своє бажання. Левіни не підтримували Кареніну, проте Облонська вважала своїм обов’язком показати свою прихильність, незважаючи на чутки і думку оточення. Костянтин, як гарний господар, приготував Доллі коней. Дорогою жінка згадувала своє тяжке минуле, в якому не вбачала ніякої радості, лише турботи і розчарування. Доллі розуміла вчинок Анни, адже та просто хотіла бути щасливою. Коли Облонська вже під’їжджала до будинку, то побачила, як до нього наближаються декілька вершників. Ними були Анна, Вронський, Варвара, Свіяжський та Весловський. Спочатку Доллі здалося, що непристойно для жінки їздити верхи, та коли вона побачила граційність та елегантність Кареніної, то враз змінила свою думку. Анна була безмежно рада зустріти стару приятельку. Після привітання присутніх Доллі сіла разом з Кареніною в карету, яка вражала своєю вишуканістю, і вони поїхали додому. Дорогою жінки балакали про життя: Анна розповіла про своє щастя бути разом з коханим і ще більше зраділа, коли дізналася про прихильність Доллі. Поміж розмовою Кареніна показувала гості нові побудови, які ще більше підкреслювали пишність місця. У будинку Доллі почувала себе не на своєму місці. Вона бачила, що Анна не приділяє уваги дитині, а няня не вселяла довіри. Кареніна пояснила подрузі, що весь свій час витрачає на світські бесіди і розваги, аби догодити Вронському і втримати його. Доллі все ж схвалювала вибір Анни, проте їй не подобався чоловік, заради якому вона присвятила життя. Вронський здавався Облонській пихатим, проте згодом він підкорив її своєю жвавістю і вона зрозуміла, як Кареніна змогла закохатися в нього.

Несподівано Вронський, залишившись наодинці з Доллі, розпочав розмову. Він просив надати йому допомогу, а саме вмовити Анну написати лист Кареніну з вимогою розлучитися. Таке прохання Вронського обумовлено тим, що його донька носить інше прізвище і суспільством сприймається як чужа, тож такі заходи необхідні і для неї, і для майбутніх дітей.

У домі наступив час обіду, тож розмова Доллі з Анною відклалася. Облонська споглядала на вишуканий інтер’єр і зрозуміла, що цьому сприяв Вронський, бо Кареніна не приділяла уваги таким речам. Після бесіди гості відправились грати, та Доллі було настільки незручно перебувати в такому оточенні, що вона вирішила поїхати наступного дня. Ввечері до її кімнати зайшла Анна і жінки щиро поговорили. Кареніна розповіла, що більше не має бажання мати дітей (і не зможе більше народити після останніх пологів), тож хотіла би стати для Вронського другом. Олексій Олександрович навряд чи дасть дозвіл на розлучення, а тим паче Сергія їй все одно не отримати, тож навіть намагатися не слід. Після бесіди Доллі стало щиро жаль Анну. Зранку Облонська попрощалася з господарями й іншими гостями будинку, які виявилися для неї чужими та неприємними. Анна відчула, що більше ніколи не зможе поговорити з кимось настільки відверто, як вчора з Доллі. Коли Облонська приїхала додому, то розповіла усім про вишуканий прийом у гостях, не згадуючи при цьому, що перебування в такому оточенні не було приємним для неї.

Справа про розлучення не просувалася, тож все літо Анна з Вронським провели в селі. Кожен був зайнятий своєї справою, дитина була здоровою, достатній дохід – не життя, а мрія. Восени планувалися дворянські вибори, на яких мав бути присутнім Вронський. Він навіть посварився через це з Анною, проте згодом жінка його відпустила без усіляких дорікань. Така поведінка здалася Олексію дивною, проте він не хотів знову з’ясовувати стосунки, тож невдовзі поїхав.

Левін тепер жив у Москві через пологи Кіті. Кознишев пропонував брату разом з ним поїхати на вибори, тим паче там він мав виконати важливу справу для сестри, та Левін відмовлявся. Кіті переконала чоловіка поїхати та розважитися, навіть замовила йому новий мундир. Левін провів шість днів у державних справах, встигнувши розчаруватися у громадській діяльності. Останнього дня планувалося провести губернські вибори. Левін зустрів старого приятеля Облонського і Вронського, якого не дуже хотів бачити. Юнак приїхав на вибори з декількох причин: нудьга в селі, підтримка Свіяжського і, найголовніше, довести Анні свою незалежність. Під час святкового обіду Вронському принесли лист від Кареніної, в якому вона просила приїхати через хворобу доньки. Чоловік побачив у написаному ворожість, проте того ж вечора сів на потяг додому. Коли він приїхав, то донька вже одужувала. Анні було соромно за лист, проте Олексій її заспокоїв. Жінці не стало легше і вона вирішила написати лист чоловікові. Незабаром Анна з Вронським переїхали до Москви і оселилися разом.

Частина 7

Уже минуло три місяці, як Левіни переїхали до Москви. Усі родичі хвилювалися за пологи Кіті, які ніяк не наставали, лише дівчина залишалась спокійною і щасливою. Тільки одне псувало настрій майбутньої матері – поведінка чоловіка. Вона звикла бачити його лагідним і хазяйновитим у селі, та у місті він був занепокоєним, наче чогось боявся. Кіті було жаль Левіна, який заради неї був згоден на такі страждання. У Москві він нудьгував і не міг проводити час у розвагах, як наприклад, Облонський, чому дівчина була рада, адже в таких випадках не обходиться без молодиць. Написання книги також не приносило радості Костянину, адже він втратив інтерес до цієї справи, оскільки всі думки плутались і він не міг їх об’єднати. Позитивною рисою перебування у Москві була відсутність сварок, які так часто виникали у селі через ревнощі. Випробуванням для подружжя стала зустріч Кіті з Вронським. Дівчина могла докорити собі лише за те, що розхвилювалася, коли побачила юнака у штатському одязі на прийомі. Незручність пройшла через декілька секунд, навіть не встиг князь Шербацький закінчити з Вронським розмову, яку спеціально почав, помітивши розгубленість доньки. Кіті обмінялася з юнаком парою слів і посміялася над його жартом (аби показати, що вона його зрозуміла). Батько був задоволений донькою, як і сама дівчина, що гідно трималася на прийомі. Кіті розповіла про це чоловікові, проте це його розлютило. Та чесні очі дружини і подробиці зустрічі примусили його змінити своє ставлення і він враз повеселішав.

Левін не міг звикнути до життя у місті, яке здавалося йому занадто вишуканим і дорогим. Одного разу Кіті натякнула, що в них закінчуються гроші, тоді чоловік розлютився не на неї, а на себе. Він був незадоволений тим, що йому нагадують про те, що його і так бентежить. Щойно Левін переїхав до Москви, то його, як сільського жителя, вражала кількість грошей, яку доводилось витрачати, та згодом він звик. Чоловік намагався завжди тримати свої збереження в банку, аби бути впевненим у завтрашньому дні. Та тепер гроші закінчилися, тож Левіна охопили думки про те, як їх дістати.

Левін планував поїхати до свого старого приятеля з університету професора Катавасова. Костянтин раніше показував товаришу деякі місця з його статті, на яку почув від нього схвальні відгуки. Катавасов виявив бажання познайомити приятеля з Метровим, якому праця Левіна також дуже сподобалась. Під час бесіди Костянтин намагався викласти положення своєї статті, та його постійно перебивав новий знайомий, намагаючись висловити свої погляди. Левін зрозумів, що вони з Метровим ніколи не дійдуть згоди, бо кожен буде полягати на своєму.

Костянтин вирішив відправитися до князя Львова, колишнього дипломата і одночасно чоловіка сестри Кіті, Наталі. Його візит був спровокований проханням дружини допомогти Облонським, що знаходяться на межі банкрутства. Взимку чоловіки встигли зблизитись, не дивлячись на різницю у віці і протилежність у поглядах. Під час бесіди Левін розповів про останні новини та свою зустріч з Метровим і Катавасовим. Арсеній захоплювався товаришем, який став своїм серед вченого товариства. Левін відповів на комплімент похвалою Львова щодо виховання дітей. Князь зазгачив, що ще багато роботи, тож він покинув кар’єру заради того, щоб дати освіту своїм чадам. Незабаром у кімнату зайшла Наталя, яка нагадала Левіну про концерт, на якому він мав її супроводжувати. Арсеній підмітив, що дружина заважає йому займатися дітьми, а жінка відповіла, що намагання батьків зробити вихованців ідеальними тільки шкодить. Левін розумів, що ця тема не вперше підіймається між подружжям і йому було цікаво послухати аргументи, які кожен приводив. Лише коли Костянтин збирався йти, то згадав про доручення Кіті, тож почав розмову за Облонського. На концерті Левін був здивований побаченим і не розумів до кінця сенсу п’єси, тож вирішив спитати про враження інших глядачів. Несподівано він побачив графа, якого планував навістити, тож поїхав разом з ним до маєтку. Перебування у гостях не дуже сподобалось чоловікові, бо світське оточення здавалося далеким від його поглядів. Після прийому Левін навідав дружину і поїхав до клубу, де він мав обідати з князем Щербацьким.

У клубі Левін за багато місяців зміг по-справжньому відпочити і розважитись. Там чоловік зустрів Вронського, якого привітав з перемогою його коня на перегонах. Костянтин з Олексієм були щиро раді зустрічі і згодом розговорилися, не відчуваючи ніякої ворожнечі. Степан Аркадійович запропонував познайомити Левіна з Анною, на що Вронський зауважив, що не зможе поїхати з ними, бо йому слід застерегти від програшу в карти п’яного товариша. Після цього Костянтин заплатив по рахунках і відправився з Облонським у гості до Кареніної. Дорогою настрій Левіна дещо зіпсувався від карети, що постійно трусилася і від побаченого світла шинків. У голові чоловіка промайнула думка, чи не засмутиться Кіті від його знайомства за Анною, та Стіва розвіяв його сумніви. Облонський розповів про важкий стан сестри: Олексій Олександрович не погоджується розірвати шлюб, тож Кареніна не має права виходити в світ, аби не викликати обурення суспільства, яке вона відчуває і так. Левін припустив, що Анна весь вільний час витрачає на свою доньку, та Стіва заперечив. Він сказав, що його сестра зайнята іншими справами: написанням дитячих книжок і допомогою бідній англійській сім’ї. Кареніна була рада зустріти гостей і привітала нового знайомого. Жінка вразила Левіна вишуканістю і схожістю на свій портрет, що висів у кімнаті.

Левіну було приємно спілкуватися з Анною, адже вона давала йому змогу показати себе. У її присутності слова набували особливого значення. Крім розуму, краси і грації, Кареніна сподобалася Левіну своєю правдивістю. Жінка не приховувала свого важкого положення, проте не жалілася. До цього дня Левін із зневагою ставився до Анни, та тепер він виправдовував її вчинки. Бесіда промайнула для чоловіка так швидко, що коли Степан Аркадійович почав прощатися з сестрою, Костянтину здалося, ніби вони щойно приїхали. Наостанок Анна сказала Левіну (аби він передав Кіті), що вона щиро любить дівчину і просить в неї пробачення.

Вдома Левін розповів дружині про свої враження від поїздки до клубу. Він зізнався і у знайомстві з Анною, на що Кіті спокійно відреагувала, роблячи над собою зусилля. Коли через деякий час Костянтин зайшов у кімнату, то побачив, що дівчина плаче. Вона звинувачувала його в тому, що він закохався в Кареніну і сама хотіла поїхати в село. Левін довго заспокоював дружину, обґрунтовуючи своє захоплення Анною тим, що світське оточення та алкоголь погано на нього вплинули. Лише пізно вночі після щирої розмови подружжя змогло спокійно спати.

Анна намагалася сподобатися Левіну, як це робила при спілкуванні і з іншими чоловіками, хоча і сама відчувала до нього симпатію. Кареніна вбачала схожість Олексія та Костянтина, за яку Кіті їх і покохала. Вона дивувалася, чому їй так легко вдається спокусити інших чоловіків, а почуття коханого з кожним днем гаснуть. Вона припускала, що таким чином він намагається довести свою незалежність. Ще більше жінку пригнічувало своє положення і відсутність відповіді від Кареніна. Коли вона почула, що приїхав Вронський, то витерла сльози і зробила байдужий вигляд. У розмові Анна не докоряла коханому, проте в її тоні відчувалася ворожість. Вона намагалася маніпулювати Вронським за допомогою сліз і спершу це їй вдавалося, та невдовзі юнак зрозумів її наміри, тож став до неї холодним. Постійна боротьба за незалежність, що точилася між ними, заважала їхньому коханню.

Три місяці тому Леві навіть уявити не міг уявити, що зможе спокійно спати при таких умовах: бездіяльне життя, п’янство, дружні стосунки з колишнім ворогом, захоплення іншою жінкою. Та вино на додачу з втомою зморили його того вечора. Вже зранку Левін прокинувся від того, що Кіті стало погано – почалися перейми. Дівчина була спокійною і усіляко намагалася втихомирити чоловіка. Кіті здалася Левіну в цей момент неймовірно лагідною і гарною. Чоловік швидко одягнувся і поспішив за лікарем. Коли він повернувся, то намагався тримати себе у руках. Левін молився і просив, щоб ці страждання нарешті закінчилися, хоча пройшла тільки година. Згодом він втратив почуття часу і жив лише уявленням про звершення того, що він не може до кінця збагнути. Коли чоловік чув крики дружини, то винуватив за це себе. Він вбіг у кімнату і одразу побачив страшне обличчя Кіті та жахливий стогін. Жінка народила хлопчика. Левін не міг повірити тому щастю, що страждання і його, і дружини закінчилися. До того факту, що в нього народився син, чоловік поки не міг звикнути.

Вже зранку до будинку Левіна завітав його брат Сергій та Облонський. Вони розмовляли про Кіті, та Костянтин ще не міг прийти до тями від останніх подій. У середині розмови Левін не витримав і поспішив до кімнати дружини. Вона гарно виглядала, була зачесана і в святковому одязі. Акушерка дала батькові потримати немовля, та Левін відчував до нього лише відразу. Невдовзі це почуття змінилося на жалість і страх зашкодити малюку. Він не міг до кінця збагнути, що переживає в цей момент.

Матеріальне положення Степана Аркадійовича було незадовільним. Усі гроші йшли на сплату незначних боргів і утримання дому. Доллі вперше відмовилась від підписання документів про продаж останньої частини лісу, дбаючи про майбутнє дітей. На думку Стіви, причина банкрутства полягала у його маленькій зарплатні. Степан Аркадійович приглянув собі гарну роботу, на яку потребували чесну людину, якою всі Облонського і вважали. Він мав зустрітися з людьми, від яких залежить його призначення, у Петербурзі. До того ж, Стіва обіцяв Анні добитися від Кареніна рішучої відповіді, тож узяв у Доллі гроші та поїхав.

Перебуваючи у кабінеті Олексія Олександровича, Облонський чекав нагоди завести розмову про розлучення. Коли Каренін говорив про роботу і людей, що знаходилися на високих посадах, то Стіва попросив чоловіка замовити слівце одному з них. Каренін відповів, що йому допомогти зможе тільки Болгаринов. Від цих слів Облонському стало не по собі, адже він згадав свій візит до цього чоловіка, під час якого він прочекав декілька годин у приймальні, а після цього почув майже пряму відмову. Степан Аркадійович почав розмову за Анну і побачив, як змінився вираз обличчя зятя. Каренін сказав, що розцінив заяву дружини про те, що вона відмовляється від розлучення, якщо їй не залишать сина, як остаточне рішення. До того ж, у християнському суспільстві розлучення не схвалюється. Після умовлянь Стіви Каренін сказав, що дасть остаточну відповідь через день. Несподівано Олексію Олександровичу доповіли, що його чекає Сергій Олексійович. Стіва не одразу збагнув, що мова йде про його племінника. Каренін нагадав Облонському, що про матір хлопцю не нагадують, адже після останньої зустрічі з Анною йому довелося довго лікуватися. Сергій не почував комфортно у присутності дядька, адже він нагадував йому неньку. Після короткої розмови хлопець поспішив вийти з кабінету батька.

Москва погано впливала на Степана Аркадійовича, він постійно відчував меланхолію. Він турбувався про справи дружини, свої борги, дітей. Та після кількох днів у Петербурзі він відчув справжній смак життя. Наступного дня після розмови з Кареніним Стіва навідав княгиню Тверську. Між ними давно існували дивні відносини: Бетсі була закохана в чоловіка, а Облонському вона не тільки не подобалася, а й була огидною. Його грайливий настрій сприяв тому, що він почав залицятися до жінки і ледве виплутався зі свого безглуздого положення завдяки княгині Мягкій. Під час бесіди Стіва виніс для себе корисну інформацію – рішення Кареніна і Лідії Іванівна цілком залежать від новомодного медіума Беззубова.

Стіва відправився до Лідії Іванівні, де йому назначив зустріч Каренін. Коли він приїхав, то застав у будинку і медіума. Стіва хотів зблизитись з Лідією Іванівною, бо вона була впливовою жінкою, тож могла допомогти йому отримати омріяну посаду. Йому довелося підтримувати розмову про нове релігійне вчення, яким захопилася графиня. Стіві було настільки незручно перебувати в оточенні медіума і Лідії Іванівни, яка душі не чула за ним, що Облонський поспішив піти, незважаючи на свої наміри щодо посади та розлучення сестри. Наступного дня він отримав від Кареніна відмову в розлученні, що ґрунтувалася на рішенні Беззубова.

У стосунках Анни та Вронського не було злагоди. Невдоволення один одним призвели до постійних сварок. Вронський винуватив Кареніну в обмеженні його свободи, а Анна постійно ревнувала його до інших жінок. Пара не поїхала у село, як планувала зробити до осені, оскільки цьому заважали сварки. Коли Анна була вдома сама, то настільки поринула у безглузді думки про інших жінок Вронського, що вирішила негайно поїхати разом з ним із Москви, аби відволіктись від буденності та відновити стосунки. Коли юнак прийшов, то розповів про те, як провів вечір, а Анна натомість сказала про свій намір відправитись з ним у село. Вронський погодився, тільки зауважив, що не зможе наступного дня (як хотіла жінка), бо післязавтра зустрічається з матір’ю. Кареніну обурили такі слова, тож на цьому ґрунті знову виникла сварка. Анна вибігла з кімнати і полинула в роздуми, зробивши висновок, що смерть стане найкращим рішенням її проблем. Вона думала, що Вронський її більше не кохає, тож розірвання стосунків стане ще більшою ганьбою для неї, а самогубством вона змусить усіх жалкувати і любити її. У цей момент до кімнати ввійшов юнак і намагався усіляко заспокоїти кохану, погодившись на всі її умови. Закохані помирилися і уся ненависть та образа перетворилися в ніжність.

Анна з самого ранку збирала речі. Їй було вже все одно, якого дня вони поїдуть, оскільки кохання для неї було важливішим. Під час сніданку знову виникла сварка, бо вчора Вронський отримав лист з відмовою Кареніна і не показав жінці, аби зайвий раз її не травмувати. Анна дізналася про це і почала підозрювати, що юнак так ховає і записки коханок. Під час сварки жінка не оминула і його матір, яка бажала його одружити на іншій. Вронський став захищати неньку, хоча сам її зневажав – таке лицемірство і обурило Анну найбільше. Їхню сварку перервав гість, а після частування юнак поїхав на цілий день, незважаючи на пригнічений настрій коханої.

Коли Вронскький повернувся додому, то йому доповіли, що Кареніна погано себе почуває, тож просила не турбувати. Анна спеціально влаштувала таку перевірку юнаку: якщо б він все одно пішов до неї, значить кохає, а залишиться байдужим – має стосунки з іншою. Вронський вирішив не турбувати Кареніну, тож жінка була в розпачі. Вона прийняла вже звичну для неї порцію опіуму і поринула у свої думки. Вночі Анна зайшла до Вронського, та він вже спав і вона зрозуміла, як сильно його кохає. Зранку Анна ледве згадала вчорашній день, а коли піднялася і зазирнула у вікно, то побачила, як юнак спілкувався з якоюсь дівчиною в кареті. Вронський пояснив, що це донька графині Сорокіної, яка передала від матері гроші, та Анна не хотіла вірити і сказала, що він ще про це пошкодує. Юнак не витримав такої напруги і поїхав з дому.

Анні було страшно залишатися на самоті, тож вона декілька разів відправляла записку Вронському, де просила пробачення і благала приїхати швидше. Очікування відповіді було нестерпним, і жінка вирішила навідати Доллі. У гостях в Облонської вже була Кіті, тож Анна завадила їхній розмові. Доллі вийшла сама зустріти Анну, оскільки княжна не хотіла її бачити. Згодом Облонська все ж вмовила Кіті зустрітися з Кареніною. Дівчина одразу ж забула про минулі образи і їй стало жаль Анну. Кареніна поспіхом попрощалося і поїхала зі сльозами на очах. Кареніна незабаром отримала відповідь від коханого. Олексій вибачався за те, що не отримав перший лист і обіцяв приїхати о десятій. У кареті Анна знову поринула у думки і настільки розізлилася на Вронського, що вирішила негайно сісти на потяг і поїхати до нього, аби висловити все, що в неї накипіло. Вона зробила висновок, що він її і не кохав, а ці стосунки для нього були лише шансом заявити про себе суспільстві. Анна картала себе за те, що так легко зруйнувала заради нього все, що в неї було. Коли жінка вийшла з потягу на станції, де колись вперше зустріла Вронського, то побачила кучера Михайла. Він передав їй записку, в якій юнак ще раз вибачався і підтвердив, що намагатиметься приїхати до десятої. Розпитавши перехожих, чи не бачили вони Вронського, Анна дізналася, що він був тут у супроводі княгині Сорокіної з дочкою (проводжав жінок на потяг). Відчай настільки заполонив серце жінки, що вона зважилась на страшне рішення. Анна підійшла до колії і коли товарний потяг наближався до неї, то Кареніна перехрестилася, а після цього впала вперед, бо боротьба була більше їй не під силу.

Частина 8

Після двох літніх місяців перебування в Москві Сергій Іванович вирішив поїхати до свого брата у село. За цей час він встиг видати свою книгу, яка отримала негативні відгуки і цілком поринув у громадське життя, адже почалася сербська війна. Кознишев хотів відпочити від активного перебігу подій, тож разом із Катавасовим відправився на два тижні до Левіна. На станції потягу чоловіки були свідками проводів добровольців на війну. Їх навіть запрошували промовити на прощання щирі слова солдатам, проте вони відмовились, обґрунтувавши це тим, що поспішають до приятеля. На станції вони зустріли і Степана Аркадійовича, який попросив передати Доллі, яка якраз зараз перебуває у Левіних, що з ним все гаразд. Виявилося, що Вронський присутній серед числа добровольців, тож Стіва поспішив його побачити. Облонський вже пережив тугу від смерті сестри, тож не тримав ніякого зла на юнака, навпаки – вважав його героєм.

Коли потяг рушив, то Кознишев почав розмову з товаришем за війну. Йому було цікаво дізнатися добровольців ближче, тому він познайомився з декількома в сусідніх купе, проте вони справили на нього погане враження. Незабаром княгиня Вронська запросила Сергія Івановича до себе (юнака поряд не було) і почала жалітися щодо свого і синового важкого життя. Вона розповідала із зневагою про Анну, яка занапастила двох гарних чоловіків – Кареніна та Вронського. У той нещасний день сина, наче мертвого, виносили зі станції. Після цього він не їв і не говорив, навіть боялися, що він піде слідом за коханою. Доньку забрав Каренін, і Вронський спочатку не заперечував, та зараз почав картати себе за таке рішення. Лише війна допомогла юнаку вийти з депресії та знову почати жити. Сергій Іванович особисто зустрівся з Вронським і пропонував йому рекомендації, аби посприяти його офіцерській кар’єрі, та його юнака це не цікавило. Щойно Олексій поглянув на колеса потягу, то одразу згадав мертве тіло Анни. Він був ображений на неї, бо вона домоглася того, чого хотіла – помсти. Вронський намагався згадувати тільки щасливі моменти і без сліз на очах не міг цього робити.

Кознишев та Катавасов не попереджали Левіна про свій приїзд, тож не застали господаря вдома. Кіті, залишивши сестру та батька розважати гостей, поспішила відправити за чоловіком кучера та пішла годувати сина Мітю. Тим часом дівчина згадувала Левіна і припустила, що приїзд брата його відволіче від сумних думок. Чоловіка дуже непокоїло, що він невіруючий, адже його дружина дотримується християнських звичаїв. Сама ж Кіті ані трохи з цього приводу не переймалася, лише по-доброму кепкувала з коханого. Вона розуміла, що віра не визначає людину, а чоловік її був добрим і шляхетним (дівчина переконалася в цьому остаточно, коли Левін декілька тижнів тому віддав частину маєтку Облонським, аби допомогти їм покращити матеріальне положення і зберегти їхню сім’ю, яка через фінансові проблеми мало не розпалася).

Левін почав замислюватись над сенсом життя з того моменту, як його брат Микола покинув цей світ. Він знав багатьох віруючих, навіть сам молився, коли народжувався син, проте все одно не міг щиро визнати існування бога. Питання самовизначення настільки турбувало Левіна, що він навіть задумувався над самогубством, оскільки не міг відчути гармонії у своїй свідомості. Хоча чоловік мав багато сумнівів, та все ж йшов далі. Він жив своїм господарством, родиною та був щасливий, коли не задавав собі питань. Коли приїхали гості, то Левін був у поганому настрої, бо сумніви знову долали його розум. Та одного разу він мав змогу поспілкуватися з дядьком Фокачем, який своїми вчинками показав Костянтину, що живе не заради тіла, а для душі. Чоловікові здалася така думка нелогічною, та він її зрозумів. Тоді Левін збагнув, що добро можна збагнути, хоча воно знаходиться поза людської свідомості, а тому вбачав у зустрічі зі старцем справжнє боже чудо, яке довело йому існування Всевишнього.

Коли до Левіна прибув кучер, якого присилала Кіті, то чоловік сам вирішив правити. Костянтин поринув у свої думки, а коли служник запропонував йому допомогу, то він розлютився. Левін здивувався такій своїй поведінці, адже думав, що його нові погляди змінять його настрій.

Чоловік зустрів гостей на пасіці. Під час бесіди з Сергієм Івановичем він намагався залагодити їхні стосунки, та йому нічого не вдавалося. Брати були різної думки щодо сербської війни: Кознишев славив добровольців та вважав їх людьми, що ладні померти за Вітчизну; Левін дотримувався погляду, що завжди знаходяться люди, які здатні йти на поле бою заради грошей і слави, а принципи тут ні до чого. Розуміючи, що краще не псувати стосунки, Костянтин закінчив цю неприємну розмову. Гості та господар ледве встигли повернутися додому до початку дощу. Та Кіті з дитиною пішла в ліс, адже дівчина хотіла прогулятися з сином в прохолодному місці. Левін злякався з них, тож негайно вибіг з дому. Раптом він побачив, як впало величезне дерево, тож подумки молився за життя його рідних. На щастя, все минулося і Кіті з дитиною не постраждали.

Вдома у Левіних запанувала гармонія. Після випадку з грозою Костянтин зрозумів, наскільки сильно любить сина. Про свою віру в бога чоловік не став розповідати нікому, оскільки вбачав у цьому щось дуже особисте. У душі Левіна запанувала гармонія, бо він зрозумів, що сенс його життя – це добро.