Твір на тему: «Щастя — це ніщо, якщо його немає з ким розділити»

Чи можна бути щасливим, коли поруч немає друзів, родини чи хоча б знайомих? Як можна відчувати щастя у своєму серці, коли розділити його ні з ким? Не розумію… Для мене було завжди складно зрозуміти тих людей, які відгороджують себе від суспільства. Так, можливо, їх колись зрадили, розбили серце або змусили страждати, та яке задоволення може приносити самотність? Любов до самотності — то страх перед справжніми почуттями, страх перед почуттями — то їхня повна відсутність, а відсутність реальних почуттів — то цілковита відсутність і повноцінного щастя.

Спробуємо з вами трохи розібратися у цьому словесному ланцюгу. Я впевнена, що кожен з вас відчував себе хоч раз у житті по-справжньому щасливим, і ще більше впевнена в тому, що цим щастям ви відразу бігли ділитися з мамою, татком, бабусею, подругою або дорогим другом. Чи не так? Мені здається, що ділитися своїм щастям з найближчими людьми — це просто інстинкт, який присутній у кожного ще з самого малечку. Коли ми ділимося своєю радістю, успіхом, гарним настроєм з оточуючими — ми надихаємо інших на правильні вчинки, можливо, спонукаємо декого до змін чи допомагаємо впоратися з життєвими негараздами. Поділитися з кимось своїм щастям — це означає подарувати людині його часточку, а іноді це буває так вчасно! Страшно уявити, що б було, якби ми не мали рідних людей поруч. Я думаю, що за таких умов поняття «щастя» просто не існувало б. Подумайте самі: говорити було б ні з ким, розповідати про свою радість і горе, зрозуміло, було б нікому, робимо висновок: порівнювати, зважувати, розрізняти щось кардинально різне ми б просто не навчились і, як результат, реальні почуття в нашому житті взагалі б не з’являлись. А щастя — це, як нам відомо, той душевний стан, який прямо залежить від пережитого, від справжніх почуттів.

Отже, щастя — це ніщо, якщо його немає з ким розділити, адже це почуття соціальне, яке, на жаль чи на щастя, за межами суспільства існувати просто не може.