Твір на тему: «Людство не може зупинитися, воно взяло надто великий розгін, рух для нього — це найвищий закон життя»

Колись давно Павло Загребельний сказав розумні слова: «Людство не може зупинитися, воно взяло надто великий розгін, рух для нього — це найвищий закон життя». Можливо, прочитавши цей вислів десь у 90-х роках, дехто б просто задумався, хтось інший і взагалі б повністю проігнорував прочитане, але точно ніхто не припустив би, що ці слова видатного українського письменника стануть пророчими для майбутнього покоління та і для тих же самих читачів.

Погодьтеся, ми, народжені у період наднових технологій, ніколи і ні в чому собі не відмовляємо, адже у нас є все: і телефони для миттєвого зв’язку, і Інтернет для легкого доступу до світових новин і постійного надходження інформації, і телебачення для релаксу. Ми маємо вдома купу нових, для когось зовсім незрозумілих речей: блендери і кухонні комбайни, роутери і здоровенні плазмові екрани, тостери і новомодні фільтри для води, вже навіть придумали пральну машину, яка працює на відстані, та посудомийку, яка робить свою роботу без зайвих затрат води, використовуючи лише ультразвук. Але декому і цього замало. Люди прагнуть більшого, чогось грандіозного і вражаючого, того, що буде свідчити про значний науковий прогрес, про рух у майбутнє. В Японії вже працюють над розробкою робота-домогосподаря, який виконуватиме усю хатню роботу, у проекті вже є перші ескізи машин, які літатимуть, а не їздитимуть. Можливо, моя думка не збігається з міркуваннями інших, але чи не надто сильно ми розігналися? Я впевнена, що і досі є величезний відсоток людей, які такі кардинальні зміни просто не сприймають, і я, на жаль чи на щастя, теж належу до них. «Чому?» — запитаєте ви. А я відповім, дам рішучу і впевнену відповідь. Погляньте на світ навколо себе, нічого не помічаєте? Оця гонитва за новизною, прагнення до нездорового, надшвидкого розвитку нас знищує. Ми усі стаємо залежними від техніки: діти у першому класі сидять в Інтернеті замість того, щоб слухати вчителя; ми говоримо один з одним по телефону, хоча могли б у цей момент бачити очі, можливо, найкращі у світі очі свого співрозмовника; новоспечені пари формуються у соціальних мережах, а не насолоджуються магією першого побачення чи першого погляду. Нам потрібна швидкість. Ми забуваємо про власну безпеку, вже не пам’ятаємо отих моментів, коли спокійно прогулювались по парку, коли насолоджувались ранковою кавою або просто забігали у якесь затишне місце, щоб просто поговорити, поспілкуватись з найближчою людиною.

Хіба може швидкість замінити затишок? Хіба може швидкість замінити теплий дотик? Хіба може швидкість замінити щиру розмову? Ми втрачаємо повноцінне життя, любі мої, втрачаємо реальність і надаємо перевагу віртуальності. Світ змінився, змінилися і ми. Але може настав момент, той самий момент, коли треба сісти і подумати: а чи не варто зупинитися, трохи збавити задану швидкість? Справді, подумайте…