Твір на тему: «Один день життя на Марсі»

-2

Земля — мій дім. Мабуть, один з найпрекрасніших прихистків у цьому Всесвіті дістався мені — людині. Сьогодні я особливо тонко це відчуваю, насолоджуюсь перебуванням в осінньому парку, що, наче рятівна оаза, розкинувся посеред пустелі міста. Я звик, що в мене все є, що я можу керувати своїм життям так, як захочу. У мене найпотрібніші речі завжди під рукою — їжа, вода, тепло, книги, Інтернет, друзі, сім’я. Все біля мене, поряд. Що станеться, якщо в один день у мене це все заберуть? Куди я потраплю, у яку пустку? Це, мабуть, було б щось схоже з подорожжю на Марс…

Ну от прилітаю я на цю планету-пустку. Та чи пустку? Раптом хтось мене зустріне? Усе можливо.

Так, я нарешті бачу марсіанина. Він люб’язно запрошує мене на планету Марс — світ червоних барв і найвищої гори у всій Сонячній системі. Перш за все, мій новий знайомий запросив мене до свого дому. Будинки на цій планеті дуже химерні: зовні нагадують наші землянки чи щось на зразок їх. Особливістю також є, що утеплюють свої будиночки дуже сильно, дивними ліанами, які вони вирощують у спеціальних умовах. Воно й не дивно: середньорічна температура на Марсі становить -60 градусів. Тільки подумаю про це, то дрижаки хапають.

Як виявилось, найбільшою проблемою на цій планеті є те, що прикрасити її зовні неможливо, все гине за таких низьких температур, а штучності марсіани просто не терплять. Стає кумедно, адже в нас, на Землі, штучного і пластикового стає все більше й більше. Нарешті мій друг запросив мене до своєї оселі. Чесно кажучи, я не очікував побачити такої краси всередині непримітної халабудки. Одразу в очі кидаються меблі — усі вони без гострих кутів і розфарбовані в усі відтінки червоного. Господар дому пояснив мені, що стихія їхньої планети — вогонь. А для нього характерні червоний і оранжевий кольори, геометрично чіткі лінії, але без гострих кутів. Вони взагалі намагаються уникати різких перепадів у будь-чому, адже вважають, що це негативно впливає на їхнє життя. Слухати такі розповіді — суцільне задоволення.

Я також поділився з ним моїми знаннями про його планету. Він здивувався, що на Землі його дім назвали на честь бога війни, бо червоний колір поверхні планети нагадував людям кров. Мій друг пояснив, що в його світі червоний колір — барва тепла й затишку, спокою й захищеності. Марсіани обожнюють тепло, адже для них Сонце світить значно слабше, аніж на інших планетах, які знаходяться ближче. День тягнувся досить довго, адже виявилось, що тут він удвічі довший, аніж на Землі. Проте й погас цей день, наче трейлер, зашвидко для мене, хотілося вивчати цю планету ще і ще. Підійшов кінець моєї подорожі, і саме зараз я побачив найпрекрасніше явище на Марсі — захід Сонця. Воно неспішно ховалося за найвищою горою Сонячної системи, а проміння, що ледь долітало до поверхні планети робило її ще багрянішою, і складалося враження, що вся планета покрита червоним оксамитом.

Тихо згасає день, мої думки линуть вже додому. Порівнюючи дві планети, Землю й Марс, я усвідомлюю, що як би гарно не було на Марсі, я будь-що повернусь на Землю. Радію, що маю щастя жити на такій неймовірній планеті, де я маю все і можу насолоджуватись теплом щохвилини. Земля — рай, але потрібно його берегти.