Твір на тему: «Що таке кохання?»

+6

Кохання — найсвітліше почуття у світі. Воно возвеличує, окриляє, придає впевненості в собі. Це почуття оспівується в піснях, змальовується художниками, описується поетами. Я думаю, що любов — це коли людина відчуває себе потрібною комусь. Закохані готові віддати один одному все, на що спроможні, аби бути щасливими.

Справжня любов буде жити вічно. Нехай людей розділятиме величезна відстань, та кохання не втратить своєї сили. Яскравим прикладом може слугувати повість Григорія Квітки-Основ`яненка «Маруся». У творі зображується сильне почуття кохання. Маруся, звичайна сільська дівчина, на вечорницях зустріла Василя. Він і став любов`ю всього її життя. Хлопця причарувала скромність, ніжність дівчини. Недовго довелося закоханій парі милуватися один одним. Василю довелося їхати на заробітки, аби відкупитися від солдатської служби. Вони прощалися на кладовищі. Дівчина неначе передчувала біду: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» Маруся залишилася сама, місця собі не знаходила, ночами спати не могла, сумувала за коханим. Одного разу дівчина потрапила під зливу, захворіла й померла... Василь, повернувшись, дізнався про страшну новину. Він не міг витерпіти такого душевного болю, тому пішов у монастир.

Велике почуття кохання описувала у своєму вірші й українська поетеса Ліна Костенко:

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

На жаль, інколи кохання може бути невзаємним. Не можу не згадати новелу Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Автор зображує дуже складні стосунки між людьми, невзаємну любов. Марфа Яркова, яка була заміжня, щиро, безнадійно покохала одруженого Михайла. Жінка жила лише тим, що бачила свого односельця кожен день. Так трапилося, що чоловіка заслали до Сибіру на все життя, він потрапив під репресії Сталіна. Михайло раз на місяць надсилав листи, але не Марфі, а дружині Соні. Тепер Яркова заспокоювала свою душу тим, що могла «подержати письомце». Жінка й справді любила чоловіка: дівчині вистачало хоча б потримати листа від коханого, щоб на душі стало легше. Марфа знала, що взаємності ніколи не було й не буде, та все одно дуже кохала, тому автор і присвячує свій твір «любові всевишній». Думаю: щирі почуття жили в душі Марфи вічно, бо на сина Михайла вона дивилася із захопленням: хлопчик був дуже схожий на свого батька.

Я впевнена, що любов не триває кілька тижнів чи місяців. Це почуття, оспіване в українській та світовій літературах, вічне. Закохані приймають один одного такими, якими є. Вони не змушують змінювати щось у собі. Кохання — дуже велика сила. Воно робить людину добрішою, лагіднішою, іноді кардинально змінює характер. Не кожен має дар по-справжньому кохати. Бережімо це почуття!