Твір на тему: «Осінь»

-1

Коли сивочолий птах робить останній помах крила, залишаючи рідну землю, усе довкола приймає довгоочікуваний виклик осені. Ошатні зелені дерева приймають відважне рішення, навіть не замислюючись ні на мить: «Одягаємося в помаранчеве». Дивно спостерігати, як один за одним тоненькі, крихітні листочки разом зі старезним грубим листям спершу заплямовуються в помаранч, а потім віддають осені останні нотки спогадів про літо — останні зелені плямки.

Осінь — нещадна пора. Пихато крокуючи, вона підкорює собі все довкола: і листя, і травинки, і квіти — все покірно приймає її улюблені барви з відблисками посухи, а що отримує натомість? Листя згодом лише поволі сиплеться додолу, приречене на самотність, а дерева сором’язливо скидають святкове вбрання, що нещодавно приваблювало всіх до єдиного лісових друзів.

Попри неминучість і нещадність, осінь — пора чарівності та казки. Повертаючись додому, саме восени маєш нагоду поринути в запаморочливий вальс, так майстерно сфантазований дивовижним світом уяви та так граціозно очолений вогненним кленовим листям під вправним диригуванням осіннього вітру. Крок за кроком, буденність лишається десь у далечині, навіть не намагаючись схопити тебе бодай кінчиком слизької руки, адже золотаве мерехтіння не дає підступити навіть найвправнішому злодюжці. Вальсуючи, не помічаєш шляху, і ось вже рідна домівка видніється серед такого ж золотого, однак менш розважливого листя.

Дехто вважає, ніби осінь — пора меланхолії. Та я ще не мала жодної сумної, тужливої осені, адже ця пора завжди надає яскраву, величезну палітру барв для створення радісного, незабутнього настрою, для змалювання найвіртуозніших днів у році. Коли дріботить дощик, аж ніяк не сидиться вдома, адже повітря таке насичене, свіже, ніби кличе: «Виходь хутчіш, саме час для прогулянки!» Коли справжня грізна злива заходить у гості, маю унікальну нагоду натягти гумові чоботи та вирушити в незабутню мандрівку калюжами, шукаючи найбільшу та найглибшу. Коли завітає бабине літо, теж маю гідну для нього відповідь: чому б не піти до парку чи лісу, помилуватися мільярдами відтінків, усіма тонкощами майстерності осені?

А взагалі осінь — пора загадковості. Ніколи не знаєш напевне, що приготує вона цього разу, якою валізою барв і відтінків скористається сьогодні.