Твір-роздум на тему: «Втрата людиною душевної гармонії та способи її повернення (на основі поезій Павла Тичини, Євгена Плужника, Максима Рильського)»

+79

Людина завжди шукає шляхів жити в гармонії з навколишнім світом, але їй не завжди це вдається. Чому ж інколи так складно знайти спільну мову з оточуючими і як відновити злагоду душ? Мабуть, найточніше на це запитання змогли б відповісти психологи, але в нашому житті й так забагато буденності, то чому б не пошукати відповіді на це запитання в літературі?

Українська література, на мою думку, дає чудову можливість розглянути психологію особистості з погляду творчої людини, наблизитись до світобачення людей, які по-особливому бачать наш світ. Серед українських поетів, які виокремлювали у своїх поезіях проблему втрати людиною душевної гармонії та способів її повернення, — Павло Тичина, Євген Плужник, Максим Рильський. Ліричні герої їхніх творів у пошуках власного «я», у спробах виокремити цю невловиму субстанцію, намагаються знайти гармонію.

У своєму вірші «Молюсь і вірю» Максим Рильський захоплюється неймовірною красою навколишнього світу. Ліричний герой знаходить те, що захоплює його душу, але водночас дарує йому спокій. Вірш починається словами: «Молюсь і вірю...» Молитва ж має сакральне значення, віруючі люди вважають, що особливий порядок слів у ній може встановити зв’язок з Богом. Вірять, що молячись, людина знаходить умиротворення, заспокоює свою душу. Я вважаю, що таким чином ліричний герой знайшов гармонію душі із зовнішнім світом: висловлюючи свої думки, виговорюючись, він відмежувався від буденних проблем і звертав увагу на чарівний світ навколо нього, таким чином повернувши спокій і гармонію у своє життя.

У творчості Павла Тичини є чимало поезій, які вражають своєю проникливістю, чуттєвістю, музикальністю. Читаючи його вірші, відкриваєш для себе світогляд непересічної особистості, який вражає: поет спирався на «філософію серця» Сковороди: кордоцентризм, духовне багатство душі і її космічний вимір, трактування людини як божественно одухотвореної природи, пантеїзм, вітаїстичну концепцію життя. Особливо помітно це в його збірці віршів «Сонячні кларнети», де кожен вірш — гімн життю, пошуки й віднаходження гармонії. Зокрема, його поезія «Подивилась ясно — заспівали скрипки» точно описує стан людини, коли вона втрачає гармонію не тільки з навколишнім світом, але і її внутрішній світ зазнає дисгармонії. Що ж потрібно людині, коли її душа «в чорному акорді»? Здається, відповідь очевидна: йому потрібні ті «сонячні очі» поряд, щоб променями-віями зігрівали його душу.

Євген Плужник присвятив цілу збірку віршів гармонії Всесвіту — «Рівновага». Кожен вірш — ода красі навколишнього світу. Надзвичайно прониклива його поезія «Ніч… а човен, як срібний птах». Автор ніби закликає читача не шукати чогось надзвичайного далеко, усе прекрасне навколо нас, варто тільки звернути на це увагу. Якщо ми будемо роззиратися, не летіти десь у шаленому ритмі, то зможемо віднайти той спокій і ту гармонію: «…не лети… мій ненадійний човен».

Завжди важливо жити в гармонії із Всесвітом, знаходити спільну мову з оточуючими. Для цього потрібно знайти те, що зможе заспокоювати душу, підтримувати життєвий тонус і приносити задоволення.