Твір-роздум на тему: «Роль чесного імені предків у житті людини»

-1

Я переконана, що минуле Батьківщини відіграє важливу роль у формуванні людської особистості. Якщо людина не знає історії та культури свого народу, вона не може вважатися гідним членом суспільства.

Мені неодноразово доводилось чути, як мої однолітки казали, що ненавидять уроки історії, що вони нудні й нікому не потрібні. Але, на мою думку, вони є надзвичайно важливими. Недарма в народі кажуть: «Дурні вчаться на своїх помилках, а розумні — на чужих». Ми повинні вивчати історію не лише для того, щоб знати минуле своєї держави, а й щоб проаналізувати всі події, які відбувалися на нашій землі, усвідомити, що було правильним, а що ні, і найголовніше: навчитися на помилках наших предків і не повторювати їх у сучасному житті. Ми повинні розуміти, що ті, хто жили до нас, були такими ж людьми, як і ми, вони не могли передбачити майбутнього й змінити його. Це зараз ми можемо засуджувати видатних українських діячів за певні вчинки й рішення, які не мали гарних наслідків. Але ми повинні розуміти, що вони не могли знати, до чого це призведе, що вони хотіли лише кращого для своєї держави. Як справжні патріоти своєї Батьківщини, ми повинні поважати її минуле. Я твердо переконана, що ми не маємо права зневажати своїх предків за їхні вчинки, адже ніхто не знає напевне, що б зробив він, будучи на їхньому місці.

Що б там не було, ми не можемо змінити минулого, але ми можемо змінити майбутнє. Необхідно зайняти принципову позицію й не дозволяти нікому розповідати нам, українцям, що і як нам робити. Не можна допускати, щоб чужинець переказував нам історію України на свій лад, ображав чесне ім’я наших предків і змушував вірити йому. Що робити, щоб цього не сталося? Знати історію й мати свою думку! Тоді ніхто не зможе переманити тебе на свою сторону й зробити тебе ворогом рідної землі, а це надзвичайно важливо.

Нещодавно я прогулювалася парком і почула розмову двох людей. Один із них розповідав, що Тарас Шевченко насправді зовсім не українець, адже, мовляв, він більшу частину свого життя прожив у Московії й розмовляв російською мовою. Його співрозмовник щиро дивувався й казав, що, виявляється, він не такий, яким його зображують нам. Моєму обуренню не було меж. Я розуміла, що я не зможу їм нічого довести, тому просто підійшла і сказала: «Перш ніж судити Шевченка, почитайте його біографію й хоча б кілька творів». Як же легко обдурити необізнану людину! Адже Тарас Григорович жив поза межами Батьківщини не тому, що йому так хотілося. Він щиро тужив за рідною землею, щоразу повертався до неї у своїх творах, він не забув української мови, хоч і говорив чужою, і єдиною його мрією була свобода українців. І ось уже в незалежній Україні якийсь чолов’яга говорить про те, що Шевченко не був українцем. Абсурд.

Отже, кожна людина повинна знати свою історію, щоб жоден чужинець не переказував її нам на свій лад. Ми маємо захищати честь своєї Батьківщини, не дозволяти знущатися з неї, адже це те ж саме, що дозволити чужій людині ображати свою матір. Нам є чим пишатися, є кого шанувати. Без наших предків не було б нас, тож потрібно бути вдячними їм за те, що ми живемо у вільній Україні, їмо свій хліб, адже вони поклали за це своє життя.