Твір на тему: «Вплив усної народної творчості на розвиток української літератури»

+7

Як відомо, фольклор, або ж усна народна творчість, — це творче надбання народу, накопичене ще до появи писемності. Здається, що усна народна творчість — лише яскрава, колоритна, надзвичайно важлива сторінка нашого історичного минулого, та насправді — це міцне підґрунтя для літератури, як давньої, так і сучасної.

За часів формування першого фольклору на території Русі панувало язичництво, що залишило свій відбиток і на народних творах. Багато пісень описують народні обряди, звичаї та традиції, що були притаманні язичникам. Проте на піснях фольклор не спинився: згодом він почав переростати в зовсім інший вид української літератури — міфи та легенди. Мавки, русалки, водяники існували паралельно з богами та богинями, відважними героями та берегинями роду. Також цікаво, що заклинання та замовляння увійшли до Початкового літопису. Далі, з прийняттям християнства, утворилося двовір’я, тому й усна народна творчість почала оспівувати релігійні мотиви.

Особливий вплив усна народна творчість мала на давню українську літературу: виникнення літописів зумовлювалося зацікавленістю минулим свого народу, а поетичні форми та образи повністю відповідали фольклорним. А згодом відомі українські письменники використовували фольклорні мотиви не лише під час написання історичних творів, а й художніх. Наприклад, у творах Григорія Квітки-Основ’яненка часто звучать українські народні пісні, що також є проявом впливу фольклору на українську літературу.

У наш час фольклор також займає панівне місце в культурі та, зокрема, літературі. Найяскравіший прояв відображення усної народної творчості в призмі сучасності — пісні. Українські виконавці все частіше звертаються до давніх мотивів, і не дарма: це — наше коріння, те, що поєднує всіх українців між собою, надає можливість ідентифікувати себе як націю.

Отже, фольклор справді мав і має вплив на розвиток культури нашої країни, зокрема — літератури. Для мене усна народна творчість — не лише сторінка нашої історії, а й фактор національної ідентифікації, самоусвідомлення, приналежності до незалежної, унікальної нації, а ще — привід для гордості.