Твір на тему: «Про літо»

+1

Люблю літо за його легкість. Нарешті можна звільнитися від масивних курток та взуття, нарешті відчутні ніжні й теплі обійми вітру. Те саме стосується й душі: менше турбот, переживань і значно більше свободи. Кожен світанок — це нова надія, сподівання на краще, ще один крок уперед.

Саме тому треба цінувати кожен день, не втрачати ні секунди, не просиджувати весь час вдома за комп’ютером, говорячи, що буде ще не перше й не останнє літо. Так, ця прекрасна гаряча пора, можливо, ще настане, але вона не повториться. Сонце ніколи не сходить однаково, вранішня роса завжди остуджує по-різному, хмари на небі щомиті інші.

Люблю літо за його запахи. Немає нічого кращого, ніж пірнути з головою в море духмяних трав, вдихнути на повні груди чудесні запахи, якщо ж серед безмежної зелені пощастить натрапити на залиту сонцем суничну галявину, тоді взагалі почуваєшся найбагатшою людиною на землі. Береш у долоні ягідку, а потім довго її смакуєш, натомість на долоні залишається ніжно-рожевий солодкий відбиток літа й такий же відбиток у душі.

Добре, що влітку такі довгі дні — встигаєш напитися сонцем ледь не до сп’яніння, але шкода, що короткі ночі, бо надто мало часу, аби милуватися зорями, аби побути на одинці зі своїми думками й враженнями, щоб розкласти їх на полицях своєї пам’яті, наче консервацію на зиму. Котрийсь спогад зігріватиме в похмурі осінні дні, котрийсь захищатиме від лютих зимових морозів або ж лікуватиме від застуди. Так важливо щось не пропустити.

Літо — це постійний рух. На хвилях річки чи моря, на крилах вітру або навіть пішки, головне, аби завжди вперед. Та найкраще — це потягом у якесь незнайоме місто, отримувати нові враження, адже якщо горизонти наших емоцій не розширюються, вони звужуються. А літо — це не та пора, коли можна забувати про котресь із почуттів, щось втрачати.

Люблю найспекотнішу пору, бо після неї починається осінь, а з нею в літа особливі стосунки. Недовгі, мінливі, але прекрасні, із не менш чаруючою назвою — бабине літо. Ці дні водночас найкращі й найсумніші, бо приходить усвідомлення того, що літо завершується, та закінчується воно, як і проходить, надзвичайно.