Твір на тему: «Життя є поєднання меду й жовчі»
Життя — це дивовижна річ. Це довга дорога, сповнена різких поворотів, спусків та підйомів, дощів та метелиць, радості й смутку. У кожного з нас вона своя: у когось коротка, в іншого — довга. Хтось іде нею легко й з усмішкою, комусь доводиться боротися з багатьма перешкодами. Хтось насолоджується кожною хвилиною, а хтось мріє, щоб час ішов швидше. Проте кінець у всіх один.
Нам даровано лише одне життя, тож потрібно прожити його так, щоб потім не жалкувати за втраченим часом. Я ніколи не розуміла, навіщо люди витрачають свій час на роботу, яка не приносить задоволення, на людей, яких не кохають, на спілкування з тими, хто не подобається. Навіщо витрачати свої сили на те, щоб справити враження на людей, яким ти байдужий? Чому ми постійно боїмося людської думки й робимо все, щоб сподобатись іншим і не бути засудженим. Це наше життя, ми маємо право прожити його так, як хочемо того ми, а не хтось інший. Не подобається робота? Звільнись і знайди таку, щоб вранці хотілося прокидатись і йти на неї. Не кохаєш людину? Не витрачай свій і її час. Набридло все? Збери речі й поїдь кудись відпочити. Хто сказав, що ти не можеш цього зробити? Життя має приносити задоволення. У кожного є право на щастя, проте дуже часто ми самі відмовляємось від нього.
Безперечно, не завжди все виходить так, як ми того хочемо. У життя є й темні сторони. Проте я переконана, що, попри всі перешкоди, не можна опускати руки. Потрібно сприймати склданощі на своєму шляху, як можливість стати більш загартованим, сильним і досвідченим. Все в наших руках, тож не можна їх опускати. Людські можливості необмежені, потрібно лише вірити в себе.
Для мене прикладом незламності, сили духу й мужності є спортсмени-параолімпійці. Це люди, які позбавлені того, що мають інші, але вони не зламалися, вони зуміли перевершити себе й обернути ситуацію на свою користь. Нещодавно я мала честь поспілкуватися зі срібним чемпіоном Параолімпійських ігор. У чотирнадцять років він втратив руку, проте вирішив, що на цьому життя не закінчується. Він почав займатися спортом, старанно тренувався й досяг таких висот, про які можна лише мріяти. Коли я запитала його, що допомогло йому справитись із травмою й жити далі, він відповів: «Я просто хотів бути таким, як усі». Я вважаю, що він не став таким, як усі. Він став кращим за більшість. Він переміг себе й довів людям, що ми можемо більше ніж здається. Ця розмова запам’ятається мені на все життя. Коли я захочу покинути все, здатися й пливти за течією, як усі, я згадуватиму цього чоловіка. Якщо він зміг, зможу і я.
Так, життя — це складна річ, але не можна зупинятися перед перешкодами. Потрібно пам’ятати, що ніщо не звалиться тобі з неба на голову. За своє щастя потрібно боротися. І якщо ти борешся, то обов’язково отримаєш бажане, адже ніяка праця не залишається ненагородженою. Вірте в себе, і все вийде, адже ви того варті.