Твір на тему: «Ми віддані життю й нам віддасться в славі»
«Щоб дійти до мети, перш за все треба йти», — писав Оноре де Бальзак, добре усвідомлюючи труднощі людського життя. Ми так легко здаємося, коли щось стається не так, як планували. Насправді мало хто розуміє, що з такими пріоритетами дуже легко перетворити власне життя на безглузду гонитву. Але й пливти за течією — не досить хороший варіант. Необхідно віднайти свій шлях, те, що близьке серцю, й без зупинок і сумнів віддавати цій справі всього себе.
Недарма кажуть, що талант — це лише маленька часточка успіху, без праці нічого не вийде. Усі найвідоміші митці працювали вдень і вночі, аби донести до людей те, що в їхніх душах і серцях, аби залишити на століття хоч шматочок себе, хоча б згадку. Та справді віддані своїй справі люди зоставили по собі значно більше. Чого лише варте п’ятдесятитомне зібрання творів Івана Франка? А «Кобзар» Тараса Шевченка — народна патріотична біблія? Усе це — любов: до себе, до світу, до людей, а отже, і до того, що приносить йому користь, силу, натхнення й естетичне задоволення.
На жаль, досить часто життєва стежина, котру ми обрали, сповнена перешкод і негараздів. У таких випадках варто пам’ятати, що перемагає не той, хто не падав, а той, хто підіймався рівно на один раз більше, ніж ставав на коліна. Терпіння й наполегливість переможуть усе й усіх. Зупинка на шляху до мрії здається божевіллям так само, як відмова від продовження шляху подорожуючим в пустелі, коли вони знають, що в кінці шляху неодмінно буде оазис.
Треба знати, що таке відданість і бути готовим до жертв, адже нічого не буває задарма, тим більше в нашу епоху. Той, хто віддав щось справді важливе, отримає у винагороду не менше. На це варто зважати повсякчас і розуміти, що кожен може стати великим в очах людства, варто лише цього захотіти по-справжньому й уявити того журавля з неба у своїх руках. Недарма Ліна Костенко казала:
Ще не було епохи для поетів,
Але були поети для епох.
Тому шалений ритм сучасного життя — не виправдання. Кожен сам господар свого життя. За нас ніколи ніхто й ніщо нічого не повинні вирішувати. У цьому себе завжди можна запевнити фразою: «Для чогось же я існую». І наголошувати варто на займеннику. Тому, хто відданий життю, віддасться в його славі.